Видертська майстриня рукоділля Тетяна Гавей (на фото) — із тих жінок, які вважають, що декретна відпустка – не “вирок” і зовсім “не кінець світу”, а шанс зреалізувати себе в новій, незвичайній і досить цікавій справі. Вчетверте ставши матір’ю, вона відчула непереборне бажання зайнятися чимось приємним для душі та корисним для сімейного бюджету. Так у житті пані Тетяни з’явилося улюблене хобі – створювати кумедні, м’якенькі і напрочуд милі на вигляд в’язані іграшки – аміґурумі.
Сьогодні в доробку мисткині більше тисячі виробів. Головні “замовники” – її власні діти, які частенько просять у мами зв’язати героїв вподобаного мультфільму чи казки. Особливо радіє черговій рукотворній забавлянці найменшенький синочок Тимофійко. Власне він і став “причиною”, чому Тетяна вирішила взяти до рук гачок і почати творити.
– Опісля народження Тимофійка, як і кожній матері в декреті, хотілося себе чимось зайняти іншим, не лише хатніми клопотами. Спочатку в’язала жилетки, шапочки своїй малечі. Та якось побачила в Інтернеті схему в’язаної іграшки-їжака – одного з героїв мультфільму “Смішарики”. Подумала: а чому б собі не спробувати зробити його? Але спочатку все ніяк не наважувалася. Бо не вірила, що з того щось вийде. Тому лише скопіювала ту схему і поклала на полицю. Та одного разу, коли сиділа в парку, таки взялася творити. І результат мені сподобався. З того й почалося моє захоплення… Відтоді чого тільки не в’язала дітям: персонажів мультфільмів, закладки, пенали у школу. Вони ж мої найбільші порадники та помічники. Я в них питаю, якої краще форми надати іграшці, які очі, нитки використати. Старша донька, Богдана, теж вся у рукоділлі. Проте віддає перевагу виготовленню різних обручів, шпильок для волосся, резинок із фоамірану, – розповідає співрозмовниця.
Створені Тетяною іграшки вже давно полюбили також і багато маленьких односельчан та діти багатьох сіл району. Знайшли популярність забавлянки видертської майстрині навіть у Києві, де нещодавно побувала як учасниця міжнародної виставки. Тішаться ними і в далекому Татарстані. І це, звичайно, жінці дуже приємно. Бо саме в цьому призначення її виробів – приносити людям радість.
– Найчастіше замовляють знайомі якусь гарну річ зробити. Хоча цікавляться люди й з інших міст і сіл. Кілька моїх робіт потрапили до Білорусі та Татарстану… Беручись за нову іграшку, з кожним разом відчуваю, що просто не можу без в’язання, так і тягне, – додає з посмішкою. – З початку я працювала за схемами. Це водночас простіше для початківця. Але коли ти розвиваєшся далі, то це вносить деякі труднощі в творчий процес. Ніколи до кінця не знаєш, що вийде. Якщо планувати самостійно іграшку, виходить значно краще.
Власне про плани. Сьогодні в’язальниця має їх вдосталь. Найперше хоче завершити кілька замовлень. По-друге, дуже сподівається, що згодом їй вдасться відкрити майстерню в’язаної іграшки, аби таким чином об’єднати близьких за духом творчих людей з метою займатися спільною справою. А ще бажає урізноманітнити свій стиль унікальними творчими нотками, зокрема, буде оздоблювати іграшки вишивкою, що репрезентує наші поліські, національні традиції.
Довідка: аміґурумі з японської перекладають дослівно як “в’язана м’яка іграшка”. Цьому мистецтву уже сотні років, але відомим і популярним воно стало в Україні зовсім нещодавно.
Олександр ПРИЙМАК. Фото з особистого архіву Тетяни Гавей,
село Видерта.
