Якщо ви побачите людину в куртці-косусі на хорошому мотоциклі — не поспішайте думати, що це злочинець чи пробийголова. Це, без сумніву, байкер. Сучасні байкери — виховані та поважні люди, котрі завжди готові допомогти у важку хвилину.
Для байкера мотоцикл — це не тільки транспорт, а й стиль та зміст життя. Містянин Андрій Пархомчук, гість нашої незмінної рубрики, розповідає про те, як став байкером та чим привабила його популярна мотокультура. Андрій разом із товаришем Михайлом Семеновим є представниками міжнародного клубу “Віндс МК”, що у перекладі з англійської означає вітер. Такими, мовляв, вони є насправді, бо цінують в житті передусім свободу думки та звільнення від нав’язаних стереотипів.
— Андрію, в уяві пересічної людини байкер постає в чорній шкіряній куртці зі специфічними нашивками, на дорогому, не такому як в усіх, мотоциклі. Чим, власне, характерна ця субкультура?
— Напевно, нестримна жага до подорожей, романтики, кохання та пригод спонукала подібних мені людей об’єднатися. Коли ти їдеш саме на мотоциклі, то найкраще відчуваєш небо, зорі, свободу. Відкритий простір бачиш не з вікна автомобіля, а безпосередньо пливеш у ньому на своєму “моті”. Саме трактування субкультури історично пояснює байкерство, як рух поціновувачів мотоциклів. Згодом цих людей почали об’єднувати спільні інтереси та завдання. Адже байкери не просто катаються на своїх “залізних конях”, а й часто долучаються до різноманітних соціальних проєктів. Загалом є три складових, на яких грунтуються взаємини між нами, — честь, братерство та взаємовиручка.
— Брутальний чоловік, найчастіше з бородою. Як правило, хто він може бути за фахом?
— У нашому клубі є бізнесмени, програмісти, прості робітники, працівники культури та, навіть, доктор наук. В усіх — один погляд на життя.
— Чи має байкерство певне політичне підгрунтя?
— Ми заснували громадську організацію “Вітри”. При цьому жодної політики. Натомість проводимо екологічні та природознавчі акції, як то щорічний мотопробіг “МотоВолинь”. У рамках зльоту висвітлюємо проблему обміління найбільших волинських акваторій. Крім того у нашому мотоклубі існують установлені правила. У ньому не можуть бути політика, жінки, чорношкірі, поліціянти і геї. Це своєрідний закон, що розповсюджується на всіх! Традиції діють ще з часів заснування руху в Америці.
— Відомо, що любителі швидкої їзди надають превагу спеціально оснащеним мотоциклам, до того ж не дешевим. Окрім того, що стильний байк тюнінгований блискучими комплектуючими, яким ще характеристикам він має відповідати?
— У нашій субкультурі існує чимала кількість підгруп. У деяких з них, зокрема, є певні вимоги щодо марки байка, його розфарбування чи мінімальної потужності силового агрегату. Справжні ж байкери не люблять показухи, а якщо ж роблять щось схоже, то мають це аргументувати. Тому чи не кожний елемент символіки є частиною їхньої життєвої філософії. Я є власником трьох “залізних коней”. Найзручнішим для мене є мотоцикл марки “Suzuki DR 800 big”. Передусім він має бути комфортним, максимально простим та завше на ходу. Кожен вносить у свій транспорт частинку себе. Інакше кажучи, — найкращий мій, або той, про якого мрієш.
— Що означає поняття “відкриття мотосезону”? Чим займаються байкери у цей період?
— Мотосезон стартує з приходом теплої пори року. Бо, як відомо, для поїздок на мотоциклі погода має бути сприятливою. Отож, відкриття-закриття — це черговий привід зустрітися, поділитися планами. Нерідко трапляються й нові знайомства, зароджуються, до прикладу, любовні стосунки. На злетах, крім того, організовуємо розважальні конкурси, змагання. Отже, музика, танці, багаття, дикі звуки, шалена швидкість та, звісно, рівень адреналіну в крові — це типовий стиль життя байкера. Зараз він подорожує автошляхами й допомагає тим, хто цього вкрай потребує.
Леся Мінібаєва.
