Бадьорий та завжди привітний дідусь, він бачив у своєму житті чимало подій та має за плечима повну скриню повчальних історій. Щедро приділяє увагу своїм близьким, охоче ділиться життєвим досвідом. Мудрий і розсудливий, швидко приймає рішення, яке часто є безапеляційним для його близьких.
Він чесно трудився і з дня в день втілював свої мрії у реальність. Молоді роки почесного ювіляра залишилися за обрієм минувшини, однак вправний дідусь і нині є гідним прикладом для наймолодшого покоління родини. Йому вдалося згуртувати їх міцну родину. І якщо є, до прикладу, якась робота в господарстві, то виконують її Суси усі гуртом.
— Діти дослухаються до дідових настанов, — розповідає його син Володимир. — Він повідав нам казки з життя, навчив не “розкисати” у важкі хвилини, бо найголовніше, вважає, — не витрачати нервів та берегти внутрішні людські ресурси.
Іван Дмитрович ділиться з нами секретом свого довголіття та міцної вдачі.
— Потрібно трудитися та молитися – ось мій секрет. У складних життєвих ситуаціях треба “тримати ніс за вітром”, — дає й мені пораду дід Іван. — Крім того, є немаловажливим те, що ти їсиш. Я полюбляю здебільшого селянську їжу. Улюблена страва — український борщ. Він завше має бути на столі. Натомість тістечка та усілякі солодощі мені не до снаги.
— Тож і не дивно, чому дідусь до шістдесяти років мав цілими усі власні зуби, — підтримую розмову.
— Ще з молоду я працював електропильщиком. Робота — не з легких, однак часу вистачало на чимале домашнє господарство та польові роботи. Своїх дітей та онуків завжди схиляю до праці. Бо коли маєш ремесло — не потрібно й здобувати високих наук в університетах. Усім хлопцям мого сімейства я передав власну “справу-спеціальність” муляра-пічника. Це ремесло і у наш час є актуальним, — переконаний дід Іван.
Вже сімнадцять років минуло, як зостався Іван Дмитрович без дружини, яка, до слова, була молодшою за нього на цілих десять років. Відтак, увесь свій час та увагу віддає малим нащадкам – сім’я одного із синів з сімома онуками проживає разом із дідом.
Дідуся в родині поважають та люблять. “Хто як не він готовий вислухати кожного з нас та дати мудру життєву пораду, — каже невістка Олена. — Дідусь зберіг у серці і віддає тепло душі та свою любов кожному з нас.
Своє захоплення дідусем висловлюють і його онуки. Рідні переконані, що їх дідусеві ще вистачить сил та запалу, щоб перевернути увесь світ та здивувати велику родину!
Дожити до ста літ бажаємо й ми Івану Дмитровичу.
Леся Мінібаєва, село Раків Ліс.
Фото автора.
