Незалежна громадсько-політична газета

75 років невідомості

Галина Павлівна і Володимир Павлович Домарецькі на могилі свого дядька. Руцава, квітень 2019Щемлива історія рядового

Василя Бащука з Клітицька, який загинув у жовтні 1944 року, визволяючи Прибалтику. Понад сім десятиліть його вважали таким, що зник безвісти у круговерті війни. І лише тепер вдалося знайти місце його вічного спочинку.

Кожна свідома людина розуміє, що війни – то найбільше зло людства. Однак, усупереч будь-якій логіці, вони постійно присутні в історії всіх цивілізацій. Попри давність подій відгомін Другої світової війни ще й до сьогодні відчутний у багатьох родинах.

Військове кладовище в Руцаві, Латвія

Сім’я Бащуків із Клітицька не дочекалася з війни свого сина Бащука Василя Юхимовича. Він народився в цьому селі 1923 року. Навесні 1944-го разом з іншими односельчанами був мобілізований на фронт. Воював, як з’ясувалося згодом, у 953 стрілецькому полку в складі 257 стрілецької дивізії (3-го формування) 1-го Прибалтійського фронту.

Відомо, що з вересня до листопада 1944 року на території Прибалтики велася стратегічна наступальна операція радянських військ (вона ввійшла в історію як Прибалтійська операція 1944 року). Просування до узбережжя Балтійського моря супроводжувалося великими кровопролитними боями. Ворог створив ряд потужних оборонних рубежів, прагнучи втримати морські порти та великі міста.

З червня 1944 року 257 стрілецька дивізія, в якій воював Василь Бащук, брала участь у звільненні Прибалтики від нацистських військ. Один з важких боїв, котрі вела дивізія, відбувся 12 жовтня поблизу Руцави (за 40 км на південь від Лієпаї і недалеко від морського узбережжя). У тому бою і загинув наш земляк.

75 років минуло з того дня, коли Василь залишив поріг рідної хати і увесь цей час рідні вважали його безвісти зниклим. Лише недавно вдалося знайти його місце поховання: він знайшов вічний спокій на військовому кладовищі у селі Руцава Лієпайського району (тоді – Лібавського) в Латвії.

Відшукати деякі відомості про рядового Василя Бащука допомогли співробітники Національного музею історії України у Другій світовій війні. Вони надали копії сповіщення про загибель Бощука (саме так написано в документі) Василя, надіслане його матері Ірині Кир‘янівні Бощук. Однак «похоронка» не знайшла адресата. Можливо, тому, що документ виписаний на Маневицький військовий комісаріат, а не на Камінь-Каширський.

На “похоронці” зазначено вхідну дату: 31.12.1944, тобто якраз у переддень Нового року. Очевидь, такі неточності й збіги спричинили те, що сповіщення не було доставлене в Клітицьк. Похоронений червоноармієць, як зазначено в документі, з військовими почестями.

Нині в селі Клітицьк і в Камені-Каширському проживають рідні загиблого воїна. У передпасхальний тиждень родина Домарецьких відвідала могилу свого дядька в далекій Латвії.

Племінники Василь, Володимир і Галина Домарецькі привезли на його могилу жменьку землі, посадили кущ калини та квіти з рідного краю… Важко було стримати емоції і сльози…Та й чи варто стримувати?

Галина Павлівна розповідає, що на військовому кладовищі в Руцаві захоронено 1190 радянських воїнів, більшість із Західної України, загиблих в боях з нацистами на прибалтійських землях.

«Меморіал доглянутий, скрізь чисто. Важко передати словами почуття, коли ми відшукали прізвище свого дядька на кам’яній стелі. Додому поверталися вражені, схвильовані і щасливі від того, що нарешті розвіялась невідомість про дядькову долю … », – говорить Галина.

Наталія ПАСЬ,

директор Камінь-Каширського районного краєзнавчого музею.

 

 

ПУБЛІКАЦІЇ
Tagged

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *