Дитячий майданчик хотіли спорудити на цвинтарі

У Раків Лісі сільська рада пристала на пропозицію облаштувати дитячий майданчик на місці старого кладовища. Згодом своє рішення сама ж і скасувала.

Хто стежить за випусками новин на провідних українських телевізійних каналах, то, певно, знає про шквал громадського обурення, осуду і критики на адресу Мелітопольської міськради, яка до дня знань встановила дитячий майданчик всього у п’яти метрах від діючого цвинтаря, яке навіть не обгороджене.
Своїх колег з органів місцевого самоврядування за недолугістю ухвалення подібного рішення мала всі шанси перевершити Раків Ліська сільська рада, яка погодила під дитячу ігрову зону з гірками і гойдалками місце прямо на території старого церковного некрополя, де покоїться прах пращурів жителів села. Благо, що такому не обміркованому рішенню спротивились селяни і вчасно домоглися його скасування.

Люди переконані, на цьому цвинтарі — історія Раків Лісу. Село – давнє. У 1783 році тут за кошти графа Йосифа Красицького та прихожан споруджений дерев’яний храм на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці. Певно, десь у цей період на церковних землях було закладене і кладовище.
Приблизно у 30-х роках минулого століття цвинтар втратив своє культове значення, вичерпавши ресурси під поховання. І кладовище занепадало. Однак воно залишалося такою собі зеленою зоною у центрі села. Тут росли розлогі вікові дерева, але ні хрестів, ні надгробків у повоєнні роки уже не було.
У радянську добу прямо по людських кістках і черепах пустили асфальтну дорогу у напрямку Бузак. Місцеві говорять, що через це на цьому місці часто трапляються аварії. Однак зрівняти повністю кладовище із землею чи забудувати його не наважилися навіть у безбожницькі часи.
Років сім-вісім тому стараннями небайдужих жителів на кладовищі встановили православну фігуру – хрест та інформаційну плиту. Адже такі місця вічного спокою охороняють суворі моральні та юридичні закони, регламентуючи до найменших дрібниць, що можна робити на кладовищах, а що — ні. Але, схоже, для сільської ради моральні закони не писані. Намір встановити тут дитячий майданчик був цілком серйозний.
— За життя наші попередники були такими ж простими людьми, як і ми. Подбати про місце їх поховання — наш святий обов’язок. Це — святе місце, наруги над ним ми не допустимо, — каже мешканка села Марія Сус.
Разом із нею та жителем Йосипом Тимошиком ми побували на місці цього цвинтаря. З дороги він здається невеликим підвищенням, яке вкрите хвойними культурами. М’яко кажучи, на його території вже хтось почав господарювати. На частині колишнього кладовища, що в кінці від дороги, знято верхній шар ґрунту, сюди притягнуто гойдалку. А до столітньої липи, певно діти, прибили дощечки, щоб можна було вибратися на крону дерева.
— Скільки років цьому святому для нас місцю — не скажу, — веде розповідь далі Марія Федорівна. — Молоді нічого не знають, а старші жителі вже повмирали. Є у нас у селі й такі, які дозволяють собі палити на цьому скорботному місці вогнище і навіть смажити шашлики. Такі люди нічого в душах святого не мають, нічого не бояться.
На переконання жінки, це місце впало в око жителю Анатолію Скоцю, будинок якого поряд. Тому спорудити на старому кладовищі дитячий майданчик, вона переконана, — його ініціатива.
На сесії голова Раків Ліської сільської ради Володимир Ніщик пояснив, що минулоріч поступила пропозиція від лісгоспу віддати їм цю землю під будівництво контори Бузаківського лісництва. А ще раніше це місце просили під заправку.
— Але ми не дали на це згоди, — каже Володимир Васильович. — Правда, ми запросили тоді на зустріч з лісівниками священиків, у яких запитали, чи не заборонено в такому місці будуватися. І духовні отці не висловили жодних заперечень. Раз до цієї ділянки вже є інтерес, то було вирішено шукати вихід, як її зберегти для громади. Саме в цей час до нас звернувся житель Анатолій Скоць з пропозицією облагородити цю територію. Було прийнято рішення скласти детальний план території під дитячий майданчик. А Анатолій Скоць розробив проект. У рамках співпраці була підписана чотиристороння угода – між Анатолієм Скоцем, як ініціатором проекту, сільською радою, благодійним фондом Ігоря Палиці “Тільки разом”, який взявся співфінансувати цю ідею, та виконавцем робіт. Але раз люди не хочуть там майданчика, то ми відмінимо це рішення, — підсумував Володимир Ніщик.
При цьому було домовлено облаштувати на місці кладовища паркову алею із зеленими насадженнями, а майданчик встановити біля школи. Хоча жителі з Довгої Ниви просили поставити його у них, адже на їх вулицях теж багато малюків.
З’ясувалася і ще одна цікава деталь. Якщо майданчика, на який проект розробив Анатолій Скоць, хотіли поставити на місці старого цвинтаря, то частину футбольного поля, яке жителі облаштували самотужки в урочищі «Зимник», Раків Ліський сільський голова з депутатами роздали під будівельні ділянки. Навіть не зваживши на те, що люди затратили свої кошти.
Вже на другий день після сесії сільської ради у редакцію “Полісся” завітав особисто Анатолій Скоць та озвучив свою позицію з даного приводу. Ось що він повідав:
— Раз громада не хоче там дитячого майданчика, то ми його встановимо біля школи. Хоча моя позиція з даного приводу така, що підстав не ставити його на місці старого кладовища нема. Закону це не суперечить. Я багато досліджував історію цього поховання, і з’ясував, що вже більше сотні літ на цьому кладовищі не проводяться захоронення. Принаймні на польських старих картах воно навіть не значилося. Чому тепер жителі за нього так тримаються — мені просто не зрозуміло. Кілька років тому ми розчистили тут територію, вивезли звідси сміття, посадили дерева. Ще хотіли підвести сюди освітлення, підключити автоматичний полив, щоб росла трава. На мою думку, нехай краще на цьому місці лунає дитячий сміх. Адже якщо цю територію не доглядати, то вона заросте, перетвориться на чагарник. Кому від цього стане краще? Думаю, нікому!

Дещо іншої думки науковці. Як зазначив у коментарі журналісту завідувач відділу історії державного історико-культурного заповідника міста Дубно Юрій Пшеничний, перед забудовою всі давні кладовища обов’язково потрібно досліджувати. І у разі, якщо там збереглися поховання чи є ймовірність під час будівельних робіт викопати останки померлих, то треба спочатку провести перепоховання.
Археолог Андрій Бардецький пояснив, що на таких кладовищах часто могли хоронити померлих під час епідемій. Доки поховання у землі, то ризик заразитися вірусом практично нульовий.
Кажуть, що свого часу на цьому кладовищі сховали у землю церковні дзвони від безбожників. Один із місцевих жителів знав приблизно і місце. Однак рятувальники району, які кілька років тому на прохання мешканців села до пошукових робіт залучили навіть саперну групу з потужним металошукачем, нічого так і не змогли тут виявити. Наче сама земля не хоче відкривати своїх таємниць. Щоб там не говорили, а турбувати спокій мертвих не варто. Бо усі там будемо. У мармуровому склепі чи під скромним надгробком — головне, щоб ті, що залишилися жити, не чіпали ні кривим словом, ні злим ділом.
Олесь Федорович,
фото автора.