Цю холодну зброю, якій майже сімсот років, відтепер зможе побачити кожен, хто відвідає Стирову вежу.
Науковці переконані, що виявлена старожитність — унікальний артефакт, оскільки цей меч є одним з найдавніших зі знайдених на території Волинської області зразків холодної зброї даного типу. Та й в Україні подібних знахідок збереглося всього декілька.
Тривалий час археологічний експонат припадав пилом у фондах шкільного музею села Раків Ліс. Однак через те, що у навчальному закладі немає умов для зберігання таких давніх реліквій, унікальну стародавню зброю вчителі історії Ігор Андрусік та Тетяна Совальська передали минулоріч на реставрацію та зберігання у державний історико-культурний заповідник міста Луцька.
Знайшов цього меча в річці Турія поблизу села Підріччя мешканець Раків Лісу Степан Радкович. Сім років тому, через спеку, водна артерія дуже обміліла. Чоловік помітив, що щось стирчить із дна. Коли витягнув — очам своїм не повірив. То був справжнісінький меч. Довкола, згадував він, багато кам’яних валунів. Певно, саме тому ця місцина й зветься “Кам’яна річка”.
Тепер дослідникам слід з’ясувати, за яких саме обставин меч опинився тут. Можна припустити, що на цьому місці у давнину була застава або переправа. Хоч якою буде відповідь на це припущення, музейників тішить уже те, що такий рідкісний і цінний артефакт не втрачено для науки. Можна тільки дякувати тому збігу обставин, за яких меч поповнив не якусь приватну колекцію, а, як воно й має бути, збагатив культурну спадщину волинського краю.
Заступник директора з наукової роботи державного історико-культурного заповідника “Старий Луцьк” Віктор Баюк зазначив, що знахідка збереглася у дуже хорошому стані, на лезі присутня первісна заточка.
Меч датується рубежем ХIII-XIV століть, тобто часом розквіту Галицько-Волинського князівства. Він франкського, або так званого каролінгського типу. Його довжина — метр і два сантиметри, вага — 700 грамів.
— Ця зброя рідкісна, — говорить Степан Баюк, — це — меч з хорошого металу. Він типовий для доби післямонгольскої навали, коли тогочасні ремісники не робили мечів з прикрасами, потрібна була бойова, надійна зброя.
Простішими словами, це меч війни, з яким не красувалися під час урочистих подій, а реально використовували його в бойових сутичках. Швидше за все, воїн, який ним володів, був знатним дружинником на службі у волинських князів. Такі воїни брали активну участь у всіх походах і політичних справах своїх покровителів. Вони були послами, намісниками, збирачами данини. Володар меча міг збирати данину або представляв тут інтереси князя. А міг бути звичайним охоронцем застави: є версія, що теренами нашого району пролягали шляхи, якими активно велася торгівля із Європою в епоху середньовіччя.
Чи ця зброя місцевого походження, чи була вона виготовлена на замовлення за межами Галицько-Волинського князівства — питання теж відкрите. Адже в цей час, до речі, князі як закуповували мечі за межами руських земель для озброєння своїх дружинників, так і замовляли їх у місцевих майстрів. Адже є згадки, що на Волині, зокрема, у поліських регіонах були свої металургійні центри, де виплавляли з болотної руди метал. Відповідно, були й зброярні, де виготовляли бойові палиці, мечі, сокири, вістря для списів і стріл. На жаль, секрети цієї давньоруської, так званої “харалужної” сталі, про яку згадується в одній з літописних повістей, втрачено. Можливо, в металі, з якого виготовлено цей меч, й зашифрований її секрет?! Хтозна! Адже навіть у нас, на Камінь-Каширщині, збереглося село, назва якого може бути пов’язана з металургією. Мова про Рудку Червинську.
Цікаво, що у презентації меча “Воїна із волинського Полісся” взяли участь і представники одного із луцьких спортивно-історичних лицарських клубів, так звані сучасні лицарі, що додало події особливої середньовічної аури. Запросили на захід і вчителів ЗОШ села Раків Ліс Тетяну Совальську та Ігоря Андрусіка. Дирекція державного історико-культурного заповідника “Старий Луцьк” нагородила їх спеціальними пам’ятними подяками за особистий внесок та сприяння відкриттю експозиції у Луцькому замку.
Олесь Федорович.
