Природа, хвороба, або ж прикрий випадок забрали у них можливість бачити предмети довкола, риси обличчя близьких, співрозмовників, перехожих на вулиці, барви сонця тощо. Здоровій людині складно зрозуміти, яким є життя в “пітьмі”. Однак – це страшна реальність, з котрою щодень доводиться миритися мільйонам незрячих по всьому світу, з них близько 65 тисячам, що мешкають в Україні. Та супереч життєвим обставинам, у більшості непристосованій соціальній інфраструктурі своїх сіл та містечок, ті сміливо доводять суспільству, що вони – не гірші. І навіть маючи таку ваду, вміють досягати багато чого.
15 жовтня уся світова спільнота відзначила Міжнародний день білої тростини. Однак ця дата не є святковою, а своєрідним знаком біди, нагадуванням про те, що поруч існує безліч людей, які потребують нашої з вами підтримки. Привернути увагу громадськості та влади до власних проблем вкотре взялися і члени Камінь-Каширської громадської міжрайонної територіальної первинної організації Українського товариства сліпих. Минулого четверга в актовій залі товариства відбувся тематичний захід, де утосівці спільно з представниками райдержадміністрації і її структурних підрозділів, самоврядування обговорили найбільш важливі питання, котрі турбують людей з вадами зору нашого району. А їх цього дня звучало багато. Зокрема, присутніх цікавили зміни у нарахуванні та виплаті пенсій, виділення спеціальних технічних засобів і пристосувань для незрячих, соціального захисту, а саме чи мають незрячі право на пільгове перевезення в громадському транспорті, умови нарахування субсидії, опалення приміщення товариства та коли в місті нарешті з’явиться такий необхідний для його жителів і приїжджих гостей вуличний туалет.
Життя наче в джунглях
За словами керівника організації Софії Шепшелей, можливості сліпих – безмежні, якщо створити для них належні умови. Проте часто українські міста, особливо малі, не пристосовані до потреб людей з вадами зору, тож їм живеться нелегко.
– У більшості пішохідні переходи навіть не обладнані елементарними звуковими маячками, які б попереджували незрячих, що шлях вільний. Тому, аби перейти дорогу, доводиться просити сторонньої допомоги, – зазначила Софія Омелянівна. – Знаєте, здоровим людям важко усвідомити, як це жити без можливості бачити світ довкола. Не так давно ми провели соціальний експеримент: зав’язали очі одному містянину, видали тростину і попросили самостійно пройтися вулицею. Так він ледве під автомобіль не потрапив.
З пастирським словом до присутніх вже традиційно звернувся клірик Свято-Іллінського храму міста Каменя-Каширського отець Владислав Михалюк, який закликав громаду разом помолитися та попросити Господа його милосердя.
Висловити свою солідарність та поспілкуватися з незрячими краянами прийшла цього дня і заступник голови райдержадміністрації Інна Бігун. Інна Віталіївна підтвердила слова пані Софії про те, що в даний час соціальна інфраструктура багатьох населених пунктів нашої країни потребує модернізації та пристосування до запитів людей з особливими потребами.
– Як кажуть, долю не вибирають. На ваші плечі впала нелегка ноша, яку ви в більшості несете самі. Сподіваюсь, найближчим часом відбудеться поліпшення ситуації, зміни в соціальному захисті, наданні послуг в державних установах і медичних закладах. Хочеться, щоб суспільство було більш свідомим у плані підтримки людей з інвалідністю по зору.
На думку начальника загального відділу районної ради Олександра Приходька, позбавлені зору – сильніші та чуттєвіші за людей, котрі можуть повноцінно бачити, адже відчувають все через серце.
У свою чергу секретар міської ради Наталія Бащук побажала утосівцям, аби вони ніколи не залишалися сам на сам зі своєю бідою, проблемами, а завжди відчували підтримку як рідних, близьких, сусідів, жителів міста, так і представників владних структур.
Чи очікувати на надбавки до пенсії незрячим?
А проблем у незрячих і справді вистачає: мізерні пенсії, котрих заледве вистачає на найнеобхідніше, ігнорування їх законних прав на пільговий проїзд частиною недобросовісних перевізників, брак спецзасобів і пристроїв для полегшення побуту, недофінансування державою програм відпочинку та реабілітації, тощо. Зважаючи на нещодавнє осучаснення розміру пенсій, найбільше цікавило останніх, які зміни принесла дана реформа, та чи отримають надбавки особи з інвалідністю по зору.
Як зазначила заступник начальника Камінь-Каширського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Людмила Михалік, зміни в пенсійному законодавстві торкнуться практично кожного пенсіонера нашого району.
– У зв’язку з прийняттям Закону “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії” з 1 жовтня було проведено перерахунок пенсій. В середньому по району сума підвищення склала 171 гривню. Пенсійний вік залишається поки без змін, але підняли стаж, необхідний для призначення пенсії. Якщо сьогодні люди виходять на пенсію, маючи 15 років стажу, то з 1 січня 2018 року необхідний стаж має складати 25 років. Норми для пенсіонерів, які потерпіли внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС та проживають в зоні гарантованого відселення, не скасували, тобто такі пенсіонери мають право виходу на пенсію зі зниженням пенсійного віку (шість років від передбаченого).
Людмила Андріївна додала, що встановлений законодавцем максимальний розмір пенсії не може перевищувати 10740 гривень. На перехідний період з 2017 по 2019 рік стосовно призначення пенсії будуть застосовуватись такі норми: для громадян, котрі виходитимуть на пенсію з 1 по 31 жовтня 2017 року – необхідний стаж 15 років, середня заробітна плата 3704,40 грн (береться за три попередні роки), коефіцієнт стажу 1,35. По перерахунку з 1 жовтня норма 1,35 скасовується, тепер коефіцієнт дорівнює одиниці. З 2018 року середня заробітна плата братиметься за два попередні роки, коефіцієнт стажу зберігається одиниця, але норма вже складає 25 років.
– Для пенсіонерів, які мають інвалідність по зору, розмір надбавки обраховується індивідуально, – пояснила Людмила Михалік.
Не менш злободенно звучала заувага загалу, що ось уже кілька років люди з вадами зору району не отримують спеціальних технічних засобів і пристосувань, які покликані полегшити їхнє життя. Придбати їх самотужки для незрячих — дороге задоволення, адже, до прикладу, одна біла тростина вартує від 600-700 гривень і більше. Як пояснила головний спеціаліст відділу обслуговування інвалідів, ветеранів війни, праці та контролю за пенсійним забезпеченням управління соціального захисту населення райдержадміністрації Олена Півницька, причина у недофінансуванні виробництва.
– В країнах Європи інваліди мають всі можливості, щоб почувати себе комфортно, в безпеці, спокійно пересуватись. На жаль, ми цього в більшості не маємо… Дійсно, раніше вам давали тростинки, годинники. Тепер такі обставини, що ось уже три роки, хоча згадані речі і замовлені, але ніхто нічого не виробляє, так як бракує коштів.
Що ж до пільгового проїзду незрячих, то як розповіла одна із членів товариства, доволі часто перевізники ігнорують їх права. Старенька бідкається, що водії просто викидають незрячих з автобусів, як непотрібні ганчірки, незважаючи на наявність проїзного.
Олена Півницька підтвердила, що на даний час — це болюче питання, адже левова частка маршрутів належить приватним особам, які здійснюють перевезення пільговиків згідно домовленостей. Тому тут все залежить від волі самого власника маршруту. Держава компенсує їм витрати, але не завжди оперативно, адже виділяється дуже маленька частка грошей.
Громадський туалет з’явиться до кінця поточного року
По-правді кажучи, це питання болить не лише утосівцям, а й всім містянам, гостям Каменя-Каширського. Вже кілька десятків років нам обіцяють, що ось нарешті з цим буде все вирішено і люди зможуть спокійно справляти свою потребу цивілізовано, а не де прийдеться. Прикро, та завітавши до нашого міста, більшість приїжджих просто не знають куди сходити “до вітру”. Особливо докучає відсутність вбиральні стареньким, які через вік, фізіологічні потреби часто потребують походу до туалету. Не приховуючи обурення, одна із присутніх на заході жінок прямо заявила: “А що нам в труси ходити?” Секретар міської ради Наталія Бащук запевнила, що проблему громадського туалету розв’яжуть до кінця року, його розмістять біля кафе “Дружба”.
* * *
Та попри все, незважаючи на всі біди і негаразди, незрячі люди вміють радіти життю, займаються творчістю, мріють і досягають здавалося б неможливого. Тож направду гарним підсумком заходу став виступ учасників гуртка художньої самодіяльності “Вербиченька”, які виконали кілька ліричних композицій.
Олександр ПРИЙМАК,
фото автора.
