Школа залишає глибокий слід у душі практично кожного. Скільки б не спливло часу, не промайнуло десятиліть, а тепло шкільного порогу весь час вабить до себе. І не дивно. Адже тут минула найбезтурботніша пора — дитинство, тут кожен з нас зустрів юність.Нещодавно, наче ті птахи, зібралися у стінах Камінь-Каширського будинку школяра ті, хто 50 років тому отримав тут атестат зрілості. У той далекий час тут діяла десятирічка.
Незважаючи на сотні кілометрів, на цю зустріч прибули випускники з різних куточків України. Розкидала їх доля по всіх світах. Приміром, Ганна Демидюк приїхала аж із самого Харкова. Загалом же їх прибуло 25, а було більше трьох десятків.
Спливло півстоліття, як вони зустріли перший у своєму житті дорослий світанок. Для молодого покоління — це вічність, а для них — це наче мить. У кожного з них своя доля, різний життєвий шлях. Дехто з колишніх випускників чесно і добросовісно трудився у рідному місті, примножував славу поліського краю. А багато інших знайшли своє місце в різних куточках України і близького зарубіжжя. Володимир Гончарук трудиться лікарем Луцької обласної лікарні. У Росії мешкають Ніна Малашевська та Анатолій Француз, а Лідію Гордій завела життєва стежка аж у Німеччину.
На жаль, не всі з випускників 1967-го дожили до цього хвилюючого дня. З теплотою згадували присутні й своїх вчителів-наставників, які вчили їх людяності, багатьох з них теж уже нема на цьому світі.
До пізнього вечора тривала зустріч з юністю. Довго точилися теплі задушевні розмови шкільних друзів. І, дивлячись на радість спілкування після довгої розлуки, вони намітили, що незабаром зберуться тут усі разом знову. Дай, Боже, щоб так і було.
Олесь Федорович.
