Воїн, який у кривавих боях на Донбасі отримав поранення і дві контузії, сьогодні у поневіряннях оббиває чиновницькі кабінети у пошуках справедливості, не може довести, що він має право на захист і підтримку держави.
На першому етапі війни Україна зіткнулася з тим, що далеко не всі її професійні військові були готові захищати свою державу. Тож саме добровольчі батальйони стали точкою опори, від якої Україна змогла відштовхнутися, провести мобілізацію і підготувати професійну заміну нашвидкоруч сформованим із патріотів формуванням. У підсумку, через три роки війни, важко сказати, хто ефективніше проявив себе у боях — військовослужбовці чи учасники добровольчих батальйонів. Але внесок першої хвилі добровольців важко переоцінити. Враховуючи це, держава законодавчо встановила рівні пільги і для цієї категорії захисників України. Але, як свідчить життя, багато хто з них змушений зараз доводити своє законне право на пільги перед державними мужами, які хоч і не воювали, але взяли на себе право вільного тлумачення законів.
Є серед добровольців багато героїв, які пройшли дві війни. Мешканець Каменя-Каширського Денис Кіричук — ветеран війни в Афганістані, активний учасник Революції гідності, у найзапекліші лютневі дні протистояння 2014-го боронив Майдан. Коли Росія розпалила бойові дії проти України, він знову зголосився літом 2014-го у стрій. Бо побачив, що на передовій потрібні досвідчені військові з бойовим досвідом. Хоча зізнався, воювати не хотів. Але дуже йому пекло в душі, що вороги України топчуть її землю і десь там на Донбасі гинуть його побратими з Майдану.
Служив він у роті, сформованій із колишніх афганців, у добровольчому батальйоні “Айдар”, пройшов найгарячіші точки на луганському напрямку. Добровольці та армійські підрозділи тут добре потіснили терористів. Як звірі, зізнається він, билися за кожен метр рідної землі… Ще б трохи, і територія Луганська була б вільною від різноманітних банд. Денис Кіричук згадує, що вони практично впритул підійшли до міста, відбили поселення Новосвітлівку. Воно обгинає Луганськ із боку Росії. Але Кремль не хотів змиритися зі швидким закінченням організованої і початої ним війни, тому кинув у бій свої регулярні військові частини та почав вести обстріли прямо із своєї території.
— Залишилося зачистити від сепаратистів всього один блокпост і Луганськ було б звільнено, — каже Денис Васильович. — Але на нас посипалися міни і “Гради”. Ми були як мішені в тирі, росіяни просто із своєї території по нас “працювали”.
Били так, що солдати голови не могли підняти. Там було все — і відчайдушний героїзм, і прорахунки командування.
— Після перших серйозних обстрілів ми послали своїх розвідників, яких називали “мангустами”, щоб засікли ворожі точки, — згадує атовець, — а потім запросили у своїх артилеристів, щоб вшкварити по супротивнику у відповідь. Аж раптом за лічені години до нас на позиції примчав наш комбат з “Айдару” Сергій Мельничук і став, махаючи руками, до нас кричати: “Ніякого вогню! Не провокуйте ворога!”. Тому й змушені були сидіти під мінометними обстрілами і спостерігати в біноклі, як російські самохідні артилерійські установки маневрують на лінії зіткнення.
Майже місяць Денис Кіричук зі своїми побратимами із добровольчого батальйону тримав позиції біля селища Новосвітлівка. Щоб ворог не міг вільно їздити своєю бронетехнікою, каже, проводили мінування ключових шляхів. Але користі від того було мало, підходящий момент для визволення Луганська був втрачений. Добровольці трималися у надлюдських умовах — на них постійно сипалися міни та снаряди, від вибухів дибки ставала земля. Саме під Новосвітлівкою загинув командир афганської роти “Айдару” Олег Міхнюк. Його накрило міною якраз біля штабу. Саме тут отримав поранення та двічі сильну контузію і Денис Кіричук. Після чого ще майже місяць продовжував воювати. Не хотів лишати своїх. І лише коли почав втрачати на позиціях свідомість через сильний головний біль, змушений був звернутися до медиків, щоб пролікуватися.
В АТО він воював майже два місяці (iз 2 серпня 2014 року), що підтверджується довідкою, яку йому видав на руки командир батальйону “Айдар” Сергій Мельничук. Крім того у нього є заключення військово-лікарської комісії, що отримав тяжку контузію та осколкове поранення правої кисті, довго лікувався. Але через те, що немає наказу з якого по яке число мало тривати його відрядження у зону бойових дій, він ніяк не може оформити собі посвідчення учасника.
— Куди вже ми не зверталися, скрізь лише розводили руками: мовляв, і раді б вам допомогти, проте без цього документа діла не буде, — розповідає депутат міської ради Богдан Калюх. Він настроєний рішуче й поставив за мету відстояти права свого побратима, якщо вистачить, як він каже, здоров’я. Адже їх згуртував Майдан, якого вони, ризикуючи життями, до останнього пліч-о-пліч боронили у лютому 2014-го.
— Я надсилав листи народним депутатам, в тому числі на адресу приймальні Ірини Констанкевич, щоб посприяли якомога швидше вирішити це питання. Але на них навіть відповіді не отримав, — говорить Богдан Іванович. — Сьогодні багато з тих, хто воював вже після Дениса Кіричука, отримали посвідчення учасника АТО. Мають пільги, землю під будівництво. А він через свій характер не може собі дозволити грюкнути кулаком у чиновницький стіл, не вміє хизуватися бойовими заслугами, як деякі, що пробули в тилу на третій лінії оборони, а розказують всім байки, як героїчно воювали.
— Богдане, братику, для чого це ти? Хіба я за пільги воював? Я землю свою боронив! Щоб мої рідні і близькі не знали та не бачили, що таке війна, — перебиває розповідь свого товариша Денис Кіричук. І дійсно він не дуже багатослівний, не любить хизуватися своїми бойовими заслугами, як інші. І хоч добряче того пороху понюхав, що на два життя вистачить.
Ось така вона, справедливість. У кожного — своє розуміння її суті. Для державного чинуші — головне папірець. Немає його в тебе — гріш ціна твоїй пролитій крові, завдяки чому цей же чиновник сидить в теплі і добрі у своєму кабінеті і навіть пальцем не ворухне, аби допомогти Героєві війни. А як виглядає держава, яка не тільки не може захистити, але й намагається руками своїх чиновників позбавити законних пільг громадянина, який сумлінно виконав свій обов’язок перед нею на передовій? Без сумніву, держава зобов’язана про таких, як Денис Кіричук перш за все подбати й завжди пам’ятати, в якому неоплатному боргу вона перед людьми, котрі грудьми заступили її від ворога.
Олесь Федорович.
