Життя — як стерня на полі. Його не можна перейти, не поколовши ноги. На поле-стерню схоже життя моєї мами Федори Карпівни Бігун із села Піщане. Вона — учасниця Другої світової війни. Тож добре знає, що таке смерть, втрата рідних людей. Наша мама народила п’ятеро дітей. Із них залишилося двоє: я мешкаю на Харківщині близько сорока років, брат — у Луцьку. Наша мама — в селі за життєвим принципом “Аби вам, дітки, було добре, а мені й так гарно”. Завжди чуйна, доброзичлива, щира і гостинна до всіх людей. Міряє вона на своєму віку вісімдесят дев’яте літо. Наша мама — жива історія рідного села. Знає і пам’ятає все. Тому й приходять до неї діти місцевої школи — записують спогади; приїжджали з району і області записати звичаї, традиції, повір’я.
Однак роки, на жаль, беруть своє. Та й гіпертонічна хвороба загострюється. Живе мама сама, бо не захотіла нікуди їхати зі свого родинного гнізда. І, слава Богу, є добрі люди, які допомагають і підтримують її. Особливо щире спасибі хочеться сказати Валентині Іванівні Ковч. Понад десять років кожного дня приходить вона до моєї мами — міряє тиск, допомагає у хатній роботі, ділиться обідом, підтримує добрим словом. У цієї жінки велике і добре серце. У наш час важко знайти людей, які б безкорисливо зігрівали своїм теплом інших. Такого ж теплого слова заслуговує акушерка сільського медпункту Валентина Петрівна Оліферчук. Вона постійно навідує мою маму, надає кваліфіковану медичну допомогу.
Щиро дякую вам за все, добрі люди.
Валентина КОВАЛЬ, Харківщина.