Дерев’яний будинок 19 століття відновлюють у Рокинівському музеї сільського господарства-скансені (Луцький район). Відшукали його 10 років тому під час однієї із етнографічних експедицій Західним Поліссям, та до реставраційних робіт вченим вдалось приступити лише цьогоріч. Унікальність споруди – у технології будівництва, адже мудрі поліщуки зробили її не простою, а енергозберігаючою.
Cьогодні лише лінивий не говорить про проблему енергозбереження. Підвищення тарифів на енергоносії боляче вдарило по кишенях простих українців. Люди активно шукають усі можливі та головне доступні способи, як утеплити свої будинки. Проте, як з’ясовується, ще два століття тому наші предки знали секрет економії.
– Ця хата цікава своєю оригінальною конструкцією, – розповідає директор музею-скансену Олександр Середюк. – Хата з двірцем, збудована в середині позаминулого століття на хуторі “Бабья гора” поблизу села Теклине Камінь-Каширського району, а на початку 20-го століття перенесена у село. Два роки тому музеєві вдалося викупити її у нащадка господаря і перевезти із села у Рокині. Хоч в основному будівля збереглася добре, проте деякі частини підгнили з віком, тож ми розібрали її і замінили пошкоджені деталі новим пиломатеріалом.
Як пояснює науковець, споруда вразила їх не тільки міцними брусами, а й унікальним плануванням. Збудована із традиційних частин – хата-сіни-комора, з північної сторони вона була повністю захищена ще однією прибудовою, що називається двірець. Він служив власнику за допоміжні господарські споруди, зокрема, майстерню по виготовленню дерев’яних коліс, бочок, курника, хлівчика тощо і одночасно був повітряною “подушкою”.
– Холодне повітря затримувалося в двірці і не проходило далі у дім, – додає пан Олександр. – Такі хати були дуже теплі і зручні для проживання, адже будувалися з грубого бруса (20-25 см в діаметрі), усі щілини затикали мохом, стеля утеплювалась глиною. Влітку у ній підтримувався нормальний мікроклімат (прохолодно без будь-яких кондиціонерів), а взимку – тепло.
Підтверджує слова музейника і Роман Трохимович, нащадок господарів дому:
– У цій хаті моя родина проживала аж до 70-80 років минулого століття. Будівля надзвичайно тепла і добре спланована. У сінях зберігався реманент, бочки для пива, речі, колеса. Зимою, в люті морози, сюди могли забирати тільну худобу. В прибудові тримали збіжжя. Була піч та груба, котрі обігрівали оселю, і плита, на якій водночас готували їжу. Виходити з дому теплому повітрю взимку не давала солома, що лежала на горі.
Згідні з такою думкою і експерти-будівельники. Вони зазначають, що споруда з бруса краще теплоізольована, ніж з інших будматеріалів. Дерево володіє прекрасними теплоізоляційними властивостями завдяки низькій теплопровідності. А це значить, що, зводячи будинки з дерева, наші предки ще й економили на опаленні.
Щож до теклинської диво-хати, то її реконструкція фактично завершена, незабаром вона постане новим оригінальним експонатом в експозиції просто неба “Козацький зимівник” на території Рокинівського дендропарку, доповнивши колекцію унікальних споруд, таких як установлена і реставрована у 2012 році хата із села Острів’я Шацького району (збудована у 1804 році, один з найстаріших архітектурних об’єктів в Україні).
Науковцям залишилось зробити зовсім трохи, відновити стародавню піч для збереження усієї автентики споруди. У планах – використовувати її за призначенням: готувати смачні страви і пригощати ними відвідувачів скансену. Та на це бракує коштів, адже останні півроку музей не отримав жодної гривні з обласного бюджету.
– Сьогодні я дуже сподіваюсь на поновлення дотацій, – підсумовує Олександр Середюк. – Ми виживаємо, і дивуємося, що демократична обласна рада, в яку під прапорами революції Гідності прийшли представники “Свободи”, “Батьківщини”, “УКРОПу”, “БПП”, безпідставно позбавила нас фінансової підтримки. Хоч ми і займаємо друге місце в області по музейній діяльності, а рокинівський скансен – це один із найбільших музеїв у нашому краї.
Олександр Приймак,
фото Олександра Середюка.
