Звозить камені у Камінь звідусіль

Мешканець Каменя-Каширського Віталій Чурак має, мабуть, одне з найнезвичайніших хобі. Чоловік збирає велетенське каміння природних форм, яким прикрашає двір біля свого обійстя, використовує його в орнаментуванні квіткових клумб та двору. За всі роки він зібрав більше п’ятдесяти екземплярів. Окремі з них важать до півтонни.

А народився герой нашої розповіді у селі Залазько, в якому нині лишилося трішки більше як два десятки людських хат. Згодом переїхав у місто Камінь-Каширський. Працює у філії ПАТ “Волиньобленерго” диспетчером. У вільний час займається бізнесом, заготовляє худобу. А головне Віталій Чурак перейнявся минувшиною батьківського села, аби усе, що збереглося у спогадах перших його жителів, не зникло з людської пам’яті. Сам багато розпитував старожилів, привозив у село журналістів, завдяки цьому в “Поліссі” з’явився нарис про історію Залазька, перша спроба систематизувати відомості про це поселення, засноване литовськими колоністами. І як підсумок багатолітньої кропіткої дослідницької роботи — стараннями Віталія Даниловича минулоріч у селі було встановлено пам’ятний знак, теж у вигляді велетенського каменю, який увіковічнив імена засновників села.

— Я давно мріяв про цю справу, спочатку хотів пам’ятний знак встановити 2001 року, таким чином можна було б відзначити символічне століття рідного села, — веде свою розповідь Віталій Данилович. — Адже є відомості, що весною 1901 року тут знайшла свою другу Батьківщину громада литовців-переселенців з 12 сімей з Підляського воєводства Польщі, заснувавши село Залазько. Але все ніяк не вдавалося підібрати підходящого каменя. Аж якось біля крайньої хати у Малій Глуші Любешівського району потрібний екземпляр знайшовся! Я так загорівся бажанням швидше його придбати і перевезти, що аж до самого вечора разом із сином Сашком трудилися, поки якось повантажили та повезли.

Ще не раз доведеться панові Віталію і техніку спеціальну замовляти, і власними руками працювати, аби цей пам’ятник землякам, який важить майже з тонну, нарешті постав у всій красі.

— Відчував, що за життя хочеться зробити щось для людей. Найперше почав із благоустрою свого двору, — говорить Віталій Чурак, показуючи свою садибу, біля якої навіть дерев’яний макет козацької гармати стоїть. Найбільше вражають кам’яні клумби, одну з них він з сином охрестили “бермудським трикутником”, бо має містичний вигляд та зроблена у формі цієї геометричної фігури.

— Біля свого будинку продумав ландшафтний дизайн, посадив дерева, використавши камінні глиби, створив своєрідні клумби з квітами. Вийшло ніби нічого. І у 2012 році за зразкове обійстя голова райради Віктор Сус, який тоді очолював Камінь-Каширську райдержадміністрацію, вручив мені на День міста навіть подяку, — не без гордості розповідає чоловік.

Кожен куточок двору Віталія Чурака прикрашений природними каменями. Окремі з них важать добру сотню, а то й п’ятсот кілограмів. Загалом на своєму обійсті він зібрав їх більше 50, звозив із усіх місць, де бував. Кожен його камінь має свою історію. Приміром, є у нього екземпляри з міст Кам’янець та Пінськ сусідньої Білорусі. Їх він привіз ще у радянські часи.

Справу встановлювати камінні брили по периметру огорожі у нього перейняли й сусіди.

— Вони спочатку дивилися із захватом, — розповідає Віталій Данилович. — Зараз і самі долучилися. Так не лише естетично красиво, а й зручно. Приміром, у мого сусіда, який мешкає на повороті у вулицю, вже кілька разів секцію паркану збивали автомобілі. Але після того, як він перед нею поклав кілька валунів, жодного разу його огорожу не чіпали.

Проте, для Віталія Чурака це каміння — дещо більше, аніж просто хобі.

— З давніх часів відомий зв’язок людини з природою і з каменем, як невід’ємною її частиною. Камені й мінерали — це не тільки дивовижні дари природи і матеріал для будівництва. Вони володіють різними властивостями, тому з глибокої давнини люди цінують їх силу. Саме неприступні твердині оборонного значення, такі як Кам’янець-Подільська фортеця, були зведені на камені. Вона разом із іншими замками, фортифікаційними укріпленнями входила в оборонну структуру Галицько-Волинського князівства. Серед них в цьому ряду — і наше древнє місто, яке минулої неділі відзначило своє 820-річчя. Парадоксально, але спершу його величали не Каменем-Каширським, а просто Каменем. Принаймні ще дослідник церковної історії Микола Теодорович у своїй праці “Історико-статистичний опис церков та приходів Волинської єпархії” пише, що на початку 16 століття наше містечко так називали, — говорить Віталій Чурак.

Олесь Федорович,

Фото автора.