Сьогодні четверо друзів із села Гута-Боровенська – Стас Войчук, Максим Мороз, Олеся Смітюх та Аня Грисюк – мають спільну мрію – щоби в Україні закінчилася війна. І роблять все, що в їхніх дитячих силах, аби ця мрія здійснилася швидше. Вони збирають кошти на ліки, одяг, харчі, інші потреби військових, пишуть малюнки із побажаннями миру та перемоги, виготовляють окопні свічки, підтримуючи своїм благодійництвом наших захисників у їх нелегкій боротьбі з російським агресором.
Кожних вихідних діти чергують на імпровізованому блокпості за селом, гордо тримаючи в руках український прапор перепиняють автомобілі, що проїжджають повз, вітаються “Слава Україні” та просять водіїв і пасажирів пожертвувати будь-яку суму ЗСУ. Зустрічні не відмовляють, радо наповнюють доброчинну скриньку гривнями, адже розуміють, що проводять збір діти не для себе і витратять гроші точно не на якісь дрібниці, а на важливі цілі. Наприклад, нещодавно юні волонтери направили виручені за день 1500 гривень на придбання солдатам дуже необхідних нині речей – грілок. Можливо одна з них, вірить семикласник Стас Войчук, зігріє холодної пори на фронті його брата Валентина – воїна, який боронить країну з перших днів повномасштабного російського вторгнення.
Чимало мешканців Гути-Боровенської поділяє почуття хлопця, бо переживають схожу тривогу за рідних людей, які стали на захист Батьківщини, і також намагаються бути корисними армії, як він та його товариші.
Вже майже два роки гуто-боровенські доброчинці невтомно працюють в тилу, розділять турботи військовослужбовців. Такою є і Жанна Микитюк – активістка місцевого волонтерського руху. Жанна була серед перших у селі, хто взявся допомагати збройним силам, збирала передачі оборонцям, готувала домашні страви, гуртувала односельців. Саме завзяття тітки надихнуло дванадцятилітніх Стаса, Олесю та Аню на власні доброчинні ініціативи. Жінка пишається тим, якими патріотами зростають її племінники, сприяє у їхніх починаннях.
– Що думають збирають гроші воїнам племінники одразу не зізналися. Нишком зробили скриньку для пожертв, оформили невеликий плакат, захопили з собою патріотичну символіку та вирушили на виїзд із села. Як потім розповіли, зізнатися планувати, якщо їм вдасться виручити хоч щось. Тоді знайшлося кілька небайдужих, котрі відгукнулися на заклик дітей, повернулися вони щасливі, натхненні продовжувати далі. Відтоді волонтерство – це невід’ємна частина їхнього життя. Щоразу, якщо видає вільна хвилина, трудять на перемогу, допомагають мені в цьому. За отримані ними від людей пожертви закуповуємо продукти, шкарпетки, всілякі потрібні військовим речі. Тішуся ними, вони великі молодці! Тільки прошу, щоб на проїжджу частину не виходили, одягалися тепліше, – все-таки Жанна переживає, аби з дітьми чого не трапилося.
Нинішньої осені вона разом із племінниками, сином і чоловіком знову готує “баночки тепла”. Частину матеріалів для окопних свічок приносять жителі села. Нерідко буває, додає співрозмовниця, люди просто залишають кошти на ці потреби, а вона потім купує віск, парафін. Однак не завжди того вистачає, тому деколи, скажімо, ємності в які заливають горючу масу, їм доводиться шукати самим деінде.
– Багато людей у селі сприяють нашій місії. Ті ж підприємці щоразу, коли приходжу в магазин, безвідмовно дають необхідне. Хтось з односельців зустріне дорогою — пожертвує кілька сотень гривень. Часом повернусь додому, біля хати стоїть пакет, а там продукти чи речі військовим від якогось благодійника. Ото днями принесла сусідка мішечок борошна, що виграла в “Поліссі”, попросила спекти хлопцям якоїсь смакоти. Отак зі світу по нитці і виходить підтримувати наших Героїв. Якби могла, то я би всім їм допомогла. Є такі воїни, що я їх не знаю, напевно, ніколи не побачу в цьому житті, але вони всі – свої! Своєю стійкістю вони додають мені сил і самій боротися. Скромністю – часто дивують, бо щасливі навіть найменшому, простим словам підтримки, інколи просять покласти до пакунка пляшку звичайно питної води, дуже вдячні, якщо передаємо сушені гриби чи домашню консервацію, – ділиться історіями волонтерка Жанна Микитюк.
Олександр ПРИЙМАК.
