Тварина зникла у період новорічно-різдвяних свят у селі Гута-Камінська.
Їхня історія з котом розпочалася ще півтора року тому, коли у мирний час Юлія працювала в сфері терапії в приватній компанії. Прямуючи якось на тренування в столичний спортзал «Makoto Dojo» федерації айкідо (від назви чого пізніше й обрала скорочену кличку новому другові – Мако), почула несамовите волання кількаденного, покинутого на призволяще, кошеняти. Воно вже хололо, але ще криком боролося за життя. Взявши його на руки, молода жінка одразу відчула з ним якийсь внутрішній зв’язок й моральний обов’язок врятувати життя. Тому, не роздумуючи, понесла його додому й виходила практично від народження. Відтоді кіт став справжнім членом сім’ї: разом мандрували, куховарили, ходили в магазин і навіть займалися бойовими мистецтвами.
Коли почалася повномасштабна війна, уродженка Рівненщини не могла покинути свою землю. Каже, що відчувала поклик діяти, якось рятувати свою країну. Тому спочатку активно займалася волонтерством, а вкінці травня наважилася добровольцем піти служити парамедиком у ЗСУ. Поки проходила відповідні навчання, її домашній улюбленець, можна сказати, ніс службу разом із нею в усіх навчальних центрах, освоюючи ази виживання в природному середовищі. Так поступово квартирний кіт перетворився у лісового: любив лазити по деревах, полювати на пташок, ніжитися в теплому пісочку. За цей час опанував також навики контрнаступу щодо нападів місцевих котів. Окрім того, став антистресом для багатьох військовослужбовців. Був компанійським і швидко окреслив своє дружнє коло персон.
«Ми разом подорожували Україною як до вторгнення рашистів, так і в ці складні часи. Коли вже почалися активні переміщення батальйону, то довелося придивлятися, куди можна тимчасово прилаштувати кота. Адже брати його в гарячі точки не хотілося, та й такі умови – невідповідні для нього. Однак не завжди було де залишити. Тому у чергове місце дислокації, на заліснену спокійну Волинь, поїхав разом із нами. Це був його третій переїзд. Напередодні Різдва я вирушила у чотириденне відрядження, кота ж залишила у селі Гута-Камінська. Коли повернулась, то дізналась, що він зник безвісти під час прогулянки. Попри активні пошуки у межах населеного пункту та його околицях, кота так і не знайшли», – пояснює Юлія.
Зараз вона перебуває вже на сході країни й все ще сподівається, що жителі Камінь-Каширщини допоможуть розшукати її улюбленця. А, можливо, вже хтось його й прихистив досі, тож тепер відгукнеться.
Це – середньошерстий самець вагою 4-5 кілограмів: чорна спинка, хвостик і вуха, білий живіт і лапки, жовті очі, чорний носик. На собі мав нашийник з жетоном і qr-кодом (ID-паспорт), зареєстрований у https://animal-id.net/ua/animal/profile/768501, де є дані про нього та контакти власниці.
Якщо хтось бачив такого котика або зустріне – повідомте негайно про локацію за одним із номерів телефону: 0966872243 – Юлія; 0678558550 – Микита; 0680169418 – Інна або в редакцію газети — 0978557854.
Шановні краяни, не будьмо байдужими! Допоможімо Юлії знайти пухнастого друга, а бойовому батальйону – чотирилапого побратима. Віримо, що ця історія матиме щасливий кінець, а також продовження на сторінках “Полісся”.
Іванна ГАЙДУЧИК.
