Людмила не просила в долі багато, лише бути щасливою, коханою, відчувати себе потрібною. Але натомість отримувала від неї одні безжальні удари, терпіла випробування, щораз впевнюючись, якою є одинокою в своєму великому горі. Вона рано осиротіла, мама померла, коли дівчині ледве виповнилося чотирнадцять. Не маючи й двадцяти років, одружилася, проте невдало, бо шлюб не подарував їй очікуваної жіночої радості. Навпаки — тільки причини для гірких сліз. А згодом, коли залишилася наодинці з малолітнім сином, хворим дитячим церебральним паралічем, ледве не зламалася. Та… встояла, піднялася з колін і стала жити далі заради дорогої дитини, відклавши подалі будь-які особисті бажання.
Григорій також дуже мріяв про сімейне щастя. Однак якось не складалося. Різні проблеми сипалися на голову, мов сніг. Не зустрічалося йому когось, хто міг би підтримати, кому можна звіритися. Душила серце самотність. Почав пускати життя на самотік. Пропасти тоді молодику не дала любов, яка раптово виникла між ним і Людмилою, що повернула віру, здолала всі перепони і привела обох до… створення сім’ї. Це прекрасне почуття сьогодні є міцною основою їхнього шлюбу. Цим щастчм пара щедро ділиться зі своїми п’ятьма дітьми.
– Ми справді близькі. Живемо душа в душу, турботою про дітей. Я щаслива, радію чоловіком, і він задоволений мною. Між нами не існує того, що хтось намагається принизити іншого, показати зверхність. Ні. Тільки повага, довіра та підтримка. Щоби ще так всі чоловіки любили і поважали своїх дружин. Мені з Григорієм бути в парі мило. Поруч нього я відчуваю себе дійсно за мужем, – говорить Людмила Росінчук, жінка, котра знає і негативний приклад подружніх стосунків, які залишили їй чимало неприємних спогадів. Те похмуре минуле наповнювали зради, насилля, тривоги. У сьогоденні Людмили тому немає місця.
… Тим часом коханий чоловік ладнає діток до школи. Метушиться малеча, наповнюючи оселю сміхом. Дружина та мама допомагає зібратися їм у дорогу. Тішиться тим, що нинішній день вони знову завершать разом, у затишку свого дому, в теплому, сімейному колі родини, якої так прагнули обоє з чоловіком
– Ідеального рецепту сімейного щастя не існує, як і готової інструкції як його знайти. Тому всі ці поради досвідчених рідних, друзів, які знають краще, звісно, можна слухати, але ними ніколи не варто керуватися у питанні, де довірятися треба лише собі й Богу. Кожен кує свою долю сам, обираючи той шлях, який вважає найбільш правильним. Наше знайомство із Людмилою трапилося тоді, колик ми найменше сподівалися на виникнення будь-яких стосунків. Не побоялися, зійшлися. Коли би слідували чужим вказівкам, а не власному розуму, серцю, то нічого з того, що надбали, тобто чудову, дружню родину, хороших дітей, – не було б. Вони – дружина, дітки, – мій найбільший подарунок, – каже Григорій, щасливий чоловік, батько, якому поталанило у великому – купатися в любові дорогих людей.
Олександр ПРИЙМАК,
село Черче.
