Камінь-Каширський перетворюється у столицю збуту «молочки»: свої домашні харчі тваринного походження сюди везуть продавати із найвіддаленіших сіл Полісся.
Щотижня у неділю та четвер до райцентру з’їжджаються господарі не лише з Камінь-Каширщини, але й Любешівщини та Ратнівщини. Особливо активізувалися селяни в такому бізнесі з початком повномасштабної війни. Адже тепер це чи не єдиний вид заробітку для них. Є надія, кажуть трудівники, що восени ще вдасться продати городину. Але до того часу треба мати в господарстві хоч якусь копійку. Та й хто знає, чи буде ще куди здавати ту картоплю й моркву, і за якими цінами.
Ближче до обіду велелюдність й гамір на центральних вулицях Каменя-Каширського зменшується. Якщо раніше о 13 годині в базарний день на ринку вже практично нікого й нічого не застанеш, то тепер прилавки ще повні сільськогосподарської продукції. Відповідно ціна на неї стає дещо нижчою, ніж була зранечку. Правда, до цього часу може виникнути дефіцит масла. Його містяни розбирають найшвидше.
«Масло – найходовіший товар. У неділю сметану краще купують, ніж у четвер. А так, то тепер все важко продати. Пропонуємо півторачку коров’ячого молока за 20-25 гривень. А люди хочуть придбати її ще дешевше – за 15 грн. Вода дорожче коштує! Яйця готові віддати по 3 грн, а покупці просять скинути вартість хоча б до 2.50. Невигідно нам, але й нема інших варіантів заробітку. От подивіться: вже завершення базару, а всюди валом різного краму. Нема охочих купувати, пропозиція значно перевищує попит. А яке тепер пальне дороге, сінокіс цьогоріч дуже дорого обійдеться. А для худоби треба запасти вдосталь кормів на зиму. Та ще й находитися біля неї. Вже тепер і ті, хто ще й має в селі корову, то попродають. Ми колись багато худоби тримали, тепер тільки одну «ласуню». Для себе є молоко й раз-два у місяць можна продати», – бідкається щодо невтішних для селян тенденцій Надія Грисюк із Гути-Камінської, якій підтакують жіночки із Мостища.
За прилавками сподіваються хоч щось виручити за свою «молочку» господині різних вікових категорій. Дехто з них вже розміняв восьмий десяток літ, але не відстає в проворності від молодших молодичок. Не пасуть задніх і чоловіки. Місцевим створюють конкуренцію приїжджі здалеку продавці. З-поміж всіх в одному з рядів виділяється компанія жвавих й комунікабельних поліщуків із Ратнівщини. Кажуть, приїздять у Камінь-Каширський, бо тут, насамперед, є відповідно облаштована зона для такої торгівлі. А ще – це головне місто Полісся, райцентр. Сюди дорожні артерії приводять покупців із кількох колишніх районів.
«Колись маршрутками їздила сама на базар. А тепер дорого обходиться дорога. Гуртуємось в селі, скидаємось на пальне й усі разом бусом прямуємо на ринок. Продавців стало значно більше, а покупців не надто додалося. Тож ціни на молочне за останні кілька років практично не змінилися», – пояснює Людмила Філіпчук із села Поступель.
У її односельчанки Інни Демчук, яка на ринку в нашому райцентрі продає «молочку» вже 10 років, давно є постійні клієнти. Часто вони замовляють наперед певну кількість молока чи сиру. Тож жінка їде торгувати, заздалегідь знаючи, що вже хоч щось заробить. Поруч із нею стоїть сусід Анатолій Ліхван. Він, каже, порівняно новачок у цій справі – другий рік лише за торговим прилавком. Однак вже навчився комунікувати з покупцями, майстерно даючи на пробу то сметану, то сирок, то бринзу. Пропонує скуштувати й журналістам, аби ті переконались у якості привезеної ним продукції.
«Коли починав продавати, то було простіше. Адже була менша конкуренція. З початком війни люди з усіх сіл хлинули масово збувати молочну продукцію. Адже в умовах війни нема більше як і де заробити. Ще й якщо не дозволять відвідувати ліси та збирати чорниці (а це ж для поліщуків завжди був основний дохід за період всього року), то взагалі варіантів не залишиться. Виїхати за кордон на сезонні роботи нема змоги. Пробуємо виживати хоча б якось. Тому підтримуйте місцевого виробника та продукцію без всякої хімії й добавок! Домашнє завжди смачніше й дешевше за магазинне. І кожен клієнт може знайти надійного персонального продавця. І навпаки – у кожного продавця знайдеться свій постійний покупець», – закликав до співпраці та взаємовиручки пан Анатолій.
До слова, селяни за плоди своєї важкої праці просять такі суми: за кілограм плавленого сиру – 100-120 грн, творогу – 50-60 грн, бринзи – 130 грн, масла – 180-200 грн. Сметана коштує 60 грн за літру. Для порівняння, у магазині стільки ж ви заплатите за пів літри сметани. А вартість молока в упаковці 900 г – 34-43 грн. Ціни на сири (не беремо до уваги елітні) коливаються в середньому від 90 до 300 грн за 400 г, а на масло, залежно від виду та виробника, варіюються від 60 до 150 грн за 200-грамову упаковку.
Іванна ГАЙДУЧИК.
