Сотні оберегів для вій-ськових, десятки нош для порятунку поранених, незліченну кількість метрів маскувальних сіток виготовили протягом місяця небайдужі жителі Пнівненського старостинського округу. Люди з перших днів активізувалися попри страх і тривогу, мобілізували всі свої ресурси і зусилля заради спільної мети – допомогти Збройним силам України здолати ворога, який нищить українські міста та села, вбиває жінок та дітей.
— Усе розпочалося із сіток. Учні нашої школи часто долучалися до їх плетіння для військових в зону ООС. Наприкінці лютого ми мали знову сплести маскувальну сітку. 24 лютого усіх шокувала тривожна звістка про повномасштабне вторгнення Росії в Україну. У перший день усі наші жителі були просто спантеличені, нажахані. Але вже наступного дня почали опановувати себе і згуртовуватися в необхідних справах. Я одразу взялася плести маскувальну сітку, яку мали зробити разом з учнями. До цієї справи долучилися сусіди. Потім нас стало ще більше і, враховуючи постійні повітряні тривоги, ми вирішили, що безпечніше займатися плетінням буде у підвалі школи. Там щодня збиралося по кілька десятків місцевих жителів. Люди змінювали один одного. Працювали переважно з 12-ої до 18-ої години, щоб завчасно можна було дістатися додому, — розповідає жителька села Панівне Наталія.
Вона каже, що такої згуртованості людей годі було й очікувати. Просто кожен намагається зробити свій вклад у наближення перемоги. Хтось надає продуктову, речову підтримку, хтось допомагає і своєю працею.
— Ми настільки завзято та активно взялися за плетіння сіток, що з часом виникла проблема – нема з чого їх виготовляти. З дому повиносили вже всі старі речі зеленого, коричневого, чорного кольорів. Все такої ж кольорової гами повіддавали нам і місцеві секонд-хенди. Одна дівчина готова була віддати нове плаття, в якому була за дружку на весіллі перед новим роком. Потім у нас закінчилася основа. В хід пішли рибацькі сітки, волейбольні і всі можливі. Взялися самостійно виготовляти із шпагату для в’язання тюків. А одну маскувальну сітку зшивали із клаптиків. Коли пригледілися – контурами вона нагадувала Україну на карті. Не вистачало лише Криму. Звичайно, приєднали! – ділиться пані Наталія.
За її словами, таким чином у Пнівне було виготовлено кілька десятків великих маскувальних сіток. Бувало, що за день плели по 5-7 штук. Потім їх віддавали у сільську раду, яка передавала у Камінь-Каширський, зв’язувалися з волонтерами, котрі їхали на передову.
— Кращу тканину, що приносили люди, ми відклали і потім почали шити з неї ноші. Жінки, які вміють шити та мають швейні машинки, залюбки взялися за цю справу. Долучилися до виготовлення нош і чоловіки. Вони взяли на себе вирішення питання ручок. Їх робили із дубових рейок, — каже Наталія.
Загалом пнівненські активісти виготовили більше двох десятків нош. Частину з них передали у військкомат, частину відправили на передову волонтерами. Наразі у селі взялися за виготовлення для наших захисників оберегів.
26— У нас залишилася тканина з тієї, яку ми використовували на нарізання бинтових пов’язок. Тож діти зголосилися зробити з неї ангелочки. Доєдналися до цієї справи і дорослі. Вже маємо близько двох сотень таких мотанок-оберегів. А ще розпочали виготовляти браслети, — Наталія уже розмірковує, куди та яким чином передати їх військовим.
Ось так Пнівненська громада, а це чи не кожен житель від малого до старого, а також переселенці, що приїхали сюди звідти, де нині ведуться бої за Україну, робить важливі справи. Долучалися до них цілими сім’ями, бо знають, що в ЄДНОСТІ – наша СИЛА!
Тетяна
ПРИХОДЬКО, село Пнівне.
