Завдяки доступу до закритих до недавнього часу архівних першоджерел з’явилася можливість глибше вивчити і дослідити героїчну боротьбу учасників ОУН-УПА за Україну, в якій господарем буде вільний український народ. Одним із таких свідомих і до самозречення нескорених борців був Андрій Михалевич.
Андрій Михалевич – «Кос», «Денис», «13»…
Михалевич Андрій Сергійович, який у різні часи мав псевда «Кос», «Денис», «Старий», «Шугай», «13» та деякі інші, був одним із найбільш видатних діячів ОУН на Західному Поліссі. Народився в селі Замшани Ковельського повіту 1918-го і вже у віці 20 років вступив в ОУН. З 1942 року він референт Служби безпеки ОУН Седлищанського (Старовижівського) району, а з 1944 року — районний провідник ОУН. З квітня 1947 року очолив надрайонний провід ОУН «Балка», до якого увійшли також Ратнівський, Заболоттівський і Дивинський райони. Успішна і самовіддана боротьба Андрія Михалевича проти сталінської влади, очевидно, була помічена керівництвом ОУН. Восени 1949 року його призначають керівником Служби безпеки і водночас заступником провідника окружного проводу ОУН Ковельської округи.
У відповідь на насильницьку колективізацію та пограбування селян «Кос» посилює терор щодо радянських активістів. Жертвами цього терору були в першу чергу голови та секретарі сільрад, «стрибки», міліціонери та інші представники влади, які проявляли найбільшу активність. Як правило, повстанці спочатку попереджували їх, щоб вони припинили свою шкідницьку діяльність або взагалі залишили посади і, лише у випадку їх невиконання, намагалися цих людей знищити. За даними МГБ восени 1949 року боївкою «Коса» було вбито кількох радянських активістів у Старовижівському та Заболоттівському районах.
«Кос» і його соратники не лише чинили фізичні розправи над радянськими активістами, але й «проводили велику ідеологічну роботу серед молоді по обробці її в націоналістичному дусі для поповнення нелегальних ланок ОУН. Лише у Ратнівському районі їм вдалося підготувати 14 чоловік, які у 1949 році влились у різні групи ОУН» , — свідчать архівні документи.
Обласне управління МГБ, стурбоване такою ситуацією, прийняло рішення створити спеціальну оперативну групу на чолі з капітаном Ізотовим для пошуку і знищення боївки «Коса». На учасників боївки 17 листопада 1949 року було заведено агентурну справу «Північні». Місцем дислокації опергрупа вибрала Ратнівський район, щоб одночасно допомагати місцевим співробітникам у пошуку інших боївок ОУН. За радянськими даними наприкінці 1949-го на Ратнівщині активно діяли 8 боївок, до складу яких входило 62 повстанці.
Спецоперації МГБ
Наприкінці жовтня 1949 року на хуторі Ферма Видраницької сільради чекістам вдалося арештувати батька «Коса» – Сергія Михалевича. Вони знали, що Андрій турбується про своїх батьків, які перебували на нелегальному становищі після втечі із заслання, і надає їм матеріальну допомогу. Тому розраховували, що через батька зможуть розшукати керівника СБ. Але Сергій Михалевич категорично заперечував свій зв’язок із сином і вперто заявляв, що він його бачив останній раз ще в період німецької окупації. Тому емгебісти вирішили провести щодо Сергія агентурну комбінацію з участю спецагентів. Під надуманим приводом його вночі на автомобілі повезли із Луцька в Ратне. Одночасно в ліс, недалеко від Ковеля, була відправлена група перевдягнутих спецагентів з 5 чоловік. Вони «обстріляли» автомобіль, «вбили» оперпрацівника, а шофер втік. Самого Сергія Михалевича спецагенти витягли з автомобіля і забрали із собою. Сергій Йосипович дуже зрадів, що попав до «своїх», і ще по дорозі до бункера почав розповідати, що він батько «Коса», зустрічається з останнім і отримує від нього допомогу.
Спецагенти привели Михалевича в бункер і від імені СБ допитали його. Як і передбачалося, він детально почав розповідати про свої зв’язки із сином та назвав людей, які його переховували за завданням «Коса». Серед названих була Шиманська Ликерія Олександрівна – жителька села Заброди. Вона була надійною зв’язковою «Коса» і надавала йому велику допомогу. Після того, як спецагенти отримали потрібну їм інформацію, вони інсценували бій з опергрупою, і Михалевич знову потрапив у руки МГБ.
Шиманську таємно затримали для допиту, але вона відмовилася відповідати на будь-які питання. Тому щодо неї так само провели комбінацію зі спецагентами, яка також закінчилася успішно. Як стверджується у довідці МГБ, Шиманська не лише розповіла про свої зв’язки з «Косом», але й назвала кількох його активних помічників. Коли Ликерія зрозуміла, що її обманули, вона знову відмовилася відповідати на питання. Чекісти почали негайно реалізовувати отриману інформацію.
Серед мимовільно виданих Шиманською людей був житель села Лучичі Грищук Петро Єрмолаєвич. Він був головою сільпо, а також членом винищувальної групи, і тому знаходився поза підозрою МГБ. Користуючись своїм службовим становищем, він надавав повстанцям необхідні товари і продукти, а також переховував їх у своїх приміщеннях по кілька днів. Чекісти вирішили таємно затримати Грищука та завербувати. З цією метою його, як передового голову сільпо, викликали в Луцьк нібито для обміну досвідом. Наполегливі допити Грищука здійснювалися протягом 5 днів, але ніяких свідчень він не дав. Тому з ним так само провели спецоперацію, як із Сергієм Михалевичем та Шиманською. Потрапивши в руки «націоналістів», він детально розказав про свої зв’язки з «Косом» та повідомив, що в його сусіда, Гуля Пантелеймона, є бункер, в якому повстанці зберігають свої речі і приблизно через тиждень повинні прийти та залишитися там на зиму.
Коли після «бою» Грищук знову потрапив до емгебістів, він без опору підтвердив сказане ним раніше і погодився їм допомагати. Таким чином Грищук був завербований в якості агента під псевдонімом «Калина» і отримав спеціальні засоби – снодійні препарати та радіосигнальний апарат «Тривога». Одночасно в селі Лучичі була захована оперативна група, яку мав викликати «Калина» для захоплення «Коса» та членів його боївки живими. Але ці плани чекістам реалізувати не вдалося. Грищук після повернення додому розповів про вербування дружині і сусідам, у яких знаходився схрон. Разом із Гулем вони повідомили про все «Коса» і отримали від нього наказ забрати свою зброю у винищувальній групі і перейти на нелегальне становище. Що вони й зробили 21 грудня 1949 року.
Смілива дівчина
Оперативники шукали також інші шляхи, щоб вийти на «Коса». Вони почали слідкувати за родичкою Гуля – Савчук Надією Дмитрівною. За свідченням «Калини», вона була зв’язковою Андрія Михалевича і регулярно приносила йому «якісь папери».Савчук, запідозривши небезпеку, вирішила виїхати до батька в Молотовську область. Її було таємно затримано на вокзалі в Бресті і при обшуку знайдено фотографії «Коса» та інших повстанців і націоналістичну літературу. Затримана з речовими доказами, Надія змушена була визнати, що є розвідницею «Коса», а також повідомила, що 7 квітня 1950 року він призначив їй зустріч на околиці села Заброди. Враховуючи відвертість Надії на допитах, чекісти завербували її в якості агента під псевдо «Марта».
«Марта» регулярно приходила на зустрічі з оперативним працівником і переконувала, що «Кос» обов’язково прийде на явку в призначений день.
Тому чекісти сформували потужну оперативно-військову групу у складі десяти емгебістів та 60 солдатів, які за добу зайняли вихідне положення в лісі, за кілька кілометрів від пункту зустрічі. Особовий склад замаскувався на острівцях серед болота з льодяною водою. О 22:00 весь склад групи почав займати передбачені планом рубежі, причому повзти доводилось по весняному бруду. Але в призначений час на зустріч ніхто не прийшов. Більше того, виявилось, що «Марта» ще 6 квітня зникла і перейшла на нелегальне становище.
Тим часом боївка «Коса» продовжувала активні дії. 27 січня 1950 року Андрій Михалевич із двома повстанцями вночі прийшли в село Текля (донедавна Старовижівського району), де в сільській раді забрали радіоприймач і документи. У цей час в селі знаходився оперуповноважений Ратнівського райвідділу МГБ А.Глушаков. Він один вирішив «знешкодити бандитів ОУН», але орден йому заробити не вдалося. Довідка МГБ скупо повідомляє: «Глушаков у нерівному бою загинув смертю хоробрих». Через тиждень повстанці у читальні сусіднього села Глухи забрали радіоприймач та літературу. Ще більших збитків зазнав Заболоттівський лісгосп, у якому 29 квітня бійці «Коса» реквізували 60 тисяч карбованців та друкарську машинку.
У цей час до складу групи «Коса» входили Бабій Ярослав («Марко»), Максим Олексюк («Явір»), Пилип Романюк («Берест») та Пелагія Герасимук («Оля»).
Влітку 1950-го з допомогою таємних агентів та агентурно-бойової групи чекістам вдалося виявити, що «Кос» переагітував більшість учасників групи охорони громадського порядку («стрибків») у селах Текля та Глухи Заболоттівського району. Він регулярно проводив з ними зустрічі, на яких обговорювали політичну обстановку та вивчали націоналістичну літературу.
Підпільну групу очолював Степан Петрук, який був бригадиром колгоспу і старшим серед «стрибків». Разом з ним були заарештовані ще 5 бійців групи. Вони визнали, що були заагітовані «Косом» і готувались перейти на нелегальне становище в «банду ОУН». У Степана Петрука в будинку під піччю було знайдено схрон, в якому він тривалий час переховував самого «Коса» та «Олю».
Щоденник Андрія Михалевича
Протягом останнього року життя Андрій Михалевич вів щоденник, який починається записами від 17-18 листопада 1950 року: «Відбулась зустріч зі зверхником (найімовірніше мається на увазі Василь Сементух («Ярий») – керівник Ковельського окружного проводу ОУН. – Авт.). Передано всі піврічні та річні звіти революційно-організаційної роботи за 1950 р. У розмовах з керівником обмінялися досвідом роботи і отримано дозвіл розмножити літературу останнього видання. Крім того впорядковано деякі справи організаційного характеру».
Запис від 19.11.1950 року: «На шляху у свій терен у Бузацькому лісі на місці розташування на нас наскочило 9 більшовиків. Зав’язався бій. В перестрілці з нашого боку отримав легке поранення друг Ярослав і, під прикриттям власної зброї, пораненому вдалося відступити. З більшовицького боку один убитий».
У записі від 22.01.1951 року згадується, що повстанці у бункері відзначили день Самостійності та Соборності України. Також проводили заняття з історії та географії України, вивчали документи ОУН.
З початком весни повстанці активізують свої дії. 13 квітня «Кос» пише, що днювали у лісі, ні з ким не зустрічались і тільки вночі прийшов друг «Панас» із козаками. «Панас» приніс грипс від зверхника, в якому пропонувалось негайно прибути на зустріч. В середині дня на стоянку повстанців випадково набрів зрадник А., якого на місці ліквідували.
Запис від 15.04.1951 року: «Днювали в лісі, на наше місце підійшли пастухи, серед яких були старші віком. Цим пастухам було роз’яснено міжнародне становище і неминучість визволення України від московських окупантів…».
28 квітня повстанці святкували Пасху. «Днювали в лісі, варили яйця, купалися і брилися. Вночі зійшлися усі козаки, принесли багато пасок – 12, сало, ковбасу та інші продукти». Пасху повстанці відзначили урочисто, відповідно до українських звичаїв.
Весною 1951 року «Кос» допомагав формувати бойову групу із 12 чоловік на чолі з «Рибаком», яка мала пройти агітаційним рейдом аж до Литви. Ідея акції полягала в тому, щоб донести народам Прибалтики правду про збройну боротьбу УПА. Можливо, про закінчення цього походу свідчить запис «Коса» від 22.07.1951 року: «Обробляв інформації. До вечора прибули друзі з рейду, не виконавши поставлених завдань. Повернулися ні з чим, принесли двох поранених. Увечері криївка була очищена для поранених, а технічну ланку перемістили в іншу криївку».
Загибель Андрія Михалевича та його найближчих соратників
З другої половини 19510го чекісти втратили сліди «Коса». Вся діюча агентура у Ратнівському, Заболоттівському та Старовижівському районах не повідомляла про нього ніякої інформації. Тому оперативники стали більше приділяти уваги Камінь-Каширському районному проводу ОУН, який очолював Тимошик Клим Миколайович («Роман»). Із близьких зв’язків «Романа» у вересні 1951 року чекісти завербували агента «Сильного», який переховував Тимошика раніше у своєму бункері. Коли цьому агенту показали фото повстанців, він упізнав «Коса» і сказав, що той заходив до нього кілька разів у будинок під псевдо «Старий». «Сильний» отримав завдання заготувати сухарі та принести їх у минулорічний схрон. Чекісти цим скористалися, щоб даний схрон замінувати. Внаслідок вибуху загинув повстанець «Береза», але «Роман», який був разом із ним, не постраждав.
Чекісти зробили висновок, що «Кос» знаходиться десь поблизу, і посилили його пошуки. Агентурно-бойовій групі, яку очолював колишній повстанець «Сталевий», при допомозі розшукових собак вдалося виявити криївку біля села Нові Червища Камінь–Каширського району, у якій знаходилися підпільники. Вони відмовилися здаватися та підірвали себе гранатами. «Кос» та «Роман» загинули відразу, а «Оля» отримала важке поранення і померла через кілька годин, так і не прийшовши до свідомості. З криївки було вилучено зброю, радіоприймач, друкарську машинку та щоденник «Коса». Це сталося 8 грудня 1951 року.
Самовіддана боротьба та подвиг Андрія Михалевича були високо оцінені вищим керівництвом ОУН та УПА. Влітку 1952-го він був посмертно нагороджений Срібним Хрестом Заслуги. Патріотизм Андрія Михалевича не лише вартував йому життя, але й дорого обійшовся усій його родині. Дружина Наталія, яка деякий час переховувалась у селах Велимче та Видричі, у березні 1946 року була заарештована, як зв’язкова УПА, і засуджена до 10 років виправно-трудових таборів. Сестер Ольгу і Тамару, які жили в Ковелі, арештували у грудні 1947 року. Слідчі нещадно били і катували ні в чому невинних дівчат, щоб примусити підписати фальшиві протоколи. За «зраду Батьківщини» їх засудили до максимального покарання – 25 таборів з позбавленням прав на 5 років. Їх молодша сестра Юхимка була ще неповнолітня і отримала 10 років. Навіть після закінчення слідства батьки Андрія Михалевича Сергій та Мотрона ще кілька місяців утримувалися у внутрішній тюрмі УМГБ Волинської області. Лише 26 вересня 1950 року рішенням Особливої наради при міністрові МГБ СРСР вони були засуджені до 10 років виправно-трудових таборів, як пособники ОУН. Фактично ж їх покарали лише за те, що вони були батьками відомого націоналіста. Після звільнення з ув’язнення у 1956 році батьки Андрія були відправлені на спецпоселення в Кемеровську область, де біля них у Ленінську-Кузнецькому зібралася більшість членів сім’ї, щоб залишитися там назавжди.
Микола МИХАЛЕВИЧ, директор Кортеліського історичного музею.
