З історії залізниці на Камінь-Каширщині

(Частина 1)

100 років тому наш поліський край зі світом з’єднала залізнична колія

У травні на пероні камінського вокзалу дуже гарно цвітуть каштани. Вони, як і яблуні та криниця в привокзальному саду, вже дуже старі. Раніше тут квітнули ще й великі кущі троянд: їх вирощували спеціально для залізничних станцій у ківерцівському розсаднику.

Раніше про відправлення і прибуття потяга черговий по станції повідомляв відповідною кількістю ударів у дзвін, а вже із 60-х років минулого століття звучало оголошення через вокзальний гучномовець.

Камінь-Каширський вокзал завжди був багатолюдний, гамірний, сповнений життя. Це місце, де перетинались дороги й людські долі. Вокзал був відчинений цілодобово протягом року. «Подумати страшно, щоб вокзал на ніч зачинили», – розмірковує колишня залізничниця Олександра Вахарик. У холодну пору вдень і вночі пасажири грілись біля теплої грубки в залі очікування. Кого тільки, було, не зустрінеш на камінському вокзалі: крім місцевих, часто бували тут пасажири з багатьох і різних куточків колишнього Союзу, що приїздили на Полісся у відрядження.

… Цьогоріч минає 100 років з часу, коли була введена в дію залізниця сполученням Ковель – Камінь-Каширський. Її будували вояки кайзерівської армії впродовж 1915-1916 років. Залізничне полотно має протяжність 53 кілометри.

Будівництво залізниці під час війни мало стратегічне значення, позаяк вона призначалась для перевезення солдатів, військових ешелонів, спорядження, боєприпасів, продовольства, майна тощо.

У цей період у краї відбувалось активне будівництво й вузькоколійних залізниць. Вузькоколійка відрізняється від стандартної залізниці меншою (вужчою) шириною колії, що становить 600 мм і більше. Такі залізниці були значно дешевші в будівництві й зручніші в експлуатації.

Наш край був буквально помережений сіткою вузькоколійних полотен. Польські джерела вказують, що в 1916-1917 роках була побудована колія сполученням Янов Поліський (Janow Poleski) – Камінь-Коширський протяжністю 105 км. Нині Янов Поліський – місто Іванове Брестської області, а станція й тепер має стару назву. На початках здійснювались лише вантажні перевезення, а з 1917 року до кожного поїзда кріпився один пасажирський вагон.

Камінь-Каширська вузькоколійка відходила від станції широкої колії й розпочиналась, орієнтовно, в районі колишньої оптово-торгової бази. Далі дорога тягнулась мимо Далників («розвилка» сучасних вулиць 1-го Травня й Комарова), хутора Поричани, урочища Силікатне, до озера Озюрко, де було розгалуження до залізобетонного заводу, мимо Кримна, далі – Пнівне, Деревок, Курінь, перед Люб’язем колія відходила вбік до Любешова, потім – Люб’язь, Шлапань, Дольськ, Колєно (тепер майже на кордоні Брестської і Волинської областей), Махро, Кужалічин, за 5 км від Янова – Рудськ і Янов Поліський. У Любешові, скажімо, приміщення станції збереглося до теперішнього часу: нині це жилий будинок.

Для спорудження цієї вузькоколійки в нашому місті, на Далниках, були вилучені землі парафії православної церкви. Про це йдеться в листуванні між дирекцією державної залізниці Польщі ( PKP з пол. – Polskie Koleje Pastwowe) і деканом І-го Округу Камінь-Коширського повіту отцем Андрієм Пінькевичем впродовж 1918 – 1931 років. У листі від 07.02.1919 року вказується про вилучення під залізничні колії 42 га 3663 кв. м церковної землі.

Важливе значення в роки Першої світової війни мала військово-польова залізниця (фельдбан) сполученням Камінь-Каширський – Грив’ятки. Від станції вузькоколійної залізниці в Камені-Каширському вона прямувала до Гути-Камінської, Верхів, урочища Крукова Гора і далі до станції Грив’ятки, що знаходилась на лінії Ковель – Маневичі – Сарни. Із Верхів була побудована лісовозна лінія до Великого Обзира, а від Крукової Гори – вбік на захід. У середині 40-х років минулого століття залізниця вже не діяла; повністю була розібрана в 50-х роках. Свідки розповідають, що частину матеріалу було відправлено для будівництва дитячої залізниці в Луцьку, решту – «дбайливі» господарі розібрали для власних і колгоспних потреб. Деякий час рельсами колишньої залізниці було обгороджене сільське кладовище у Гуті-Камінській.

У 1916 році була введена в дію й вузькоколійна залізниця по маршруту Маневичі – Прилісне (Маневичі) – Карасин – Лишнівка (Замлиннє), (Градки) і далі до села Грива (нині не існує; жителі були виселені радянською владою у 1951 році). Ширина колії цієї залізниці становила 750 мм, але після просування фронту на схід була перероблена німцями на 600 мм і з’єднана із залізничними гілками, які тягнулись у лісові масиви поблизу сіл Рудка Червищанська, Тоболи, Гута-Боровенська і далі до Каменя-Каширського. Після Першої світової війни вузькоколійка належала до польської державної залізниці й використовувалась до 1931 року для вивезення лісу; пізніше була розібрана.

На польських картах показана вузькоколійна залізниця із Пнівного до Маневич, але є заувага, що вона, як і лінія Гута-Камінська – Полиці – Полиці Ліс, на військових мапах ніде не була позначена. Ці ж джерела інформують, що дирекція державної залізниці Польщі внесла в план розбудови вузькоколійних залізниць на 1930 – 1938 роки будівницво лінії Камінь-Каширський – Волковиськ (тепер – місто в південно-східній частині Гродненської області на річці Рось) протяжністю 208 км, однак зреалізована не була.

Простежити напрями згаданих вузькоколійних ліній можна при допомозі рекомендованої схеми, яку подає польський автор Богдан Покропінський.

Повертаючись до історії залізниці широкої колії, цікавим і пізнавальним є факт, зафіксований на старих фотознімках: на станції Камінь-Каширський у 1916 році солдати кайзерівської армії зустрічають військове керівництво. З німецьких інформаційних сайтів відомо, що 3 листопада 1916 року в Ковелі перебував король Баварії Людвіг ІІІ, який прибув сюди особисто, щоб проконтролювати хід воєнних дій на Східному фронті й віддати відповідні накази. Можливо, саме тоді його шлях пролягав і до Каменя-Каширського.

Будуючи вокзал у Камені, одночасно поблизу зводили будинки для працівників, котрі обслуговували залізницю; вони до теперішнього часу є жилими. Залізничники слідкували за станом колій, рельсів, при потребі ремонтували їх. В одному з привокзальних будинків у 20-40-х роках ХХ століття мешкала сім’я залізничника Костянтина Коперкевича. У 1990-х роках його син відвідав місто і віднайшов дім свого  дитинства. З-поміж знайомих деталей, що збереглися, він впізнав ті ж самі вхідні двері, що були й півстоліття тому. «Батько працював залізничником у Жмеринці, Києві, Москві, Архангельську, – пише в листі Влодзімєж Коперкевич. – У Москві батька застала революція. В цей час багато людей залишали Росію і виїздили за кордон. Він вибрав Польщу. Батька скерували на залізничну службу в Камінь-Коширський». Сюди приїхала вся родина Коперкевичів: батько, мати й четверо дітей – Марія, Станіслав, Хелена й Ірена, Володимир народився вже в Камені. «Батько працював колєяжем до січня 1940 року. З приходом перших совєтів розпочались репресії і багатьох людей евакуйовували до Сибіру. Тоді наша сім’я залишила місто і виїхала в центральну Польщу, в місто Опочно», – згадує син камінського залізничника Влодзімєж Коперкевич; він і дотепер проживає в цьому місті.

Ще за часів Польщі з центру міста до вокзалу була прокладена шосейна дорога. Візники перевозили пасажирів на станцію і в місто. Вагони поїздів поділялись на класи, залежно від комфорту й обслуговування; найкращим було купе 1-го класу.

1 вересня 1939 року Німеччина розпочала військову операцію проти Польщі, а позаяк Камінь-Каширщина входила на той час до ІІ Речі Посполитої, то вже 6 вересня в місті розпочалась мобілізація місцевого населення на фронт. Відправка мобілізованих проводилась залізничним транспортом і відбувалась на вокзалі. Серафим Теодорович, який на той час проживав по вулиці Ковельській, недалеко від станції, був свідком тих подій: «Ранок. Здалеку доносились звуки музики, земля двигтіла від гуркоту коліс. Стояв гамір, було чути плач. На вулиці піднімалась курява.

Місце біля станції було заповнене підводами. Біля крамниць метушились люди. По вулиці йшов натовп ридаючих жінок. На вокзалі грав духовий оркестр, збиралось багато людей».

У фондах районного музею зберігається доволі цікава фотографія: аерознімок території залізничної станції Камінь-Каширський та колій сполучення, зроблений відділом фоторозвідки німецької авіації 10 липня 1944 року з висоти 7500 м. На цьому знімку команда люфтваффе позначила важливі для неї об’єкти: будівлю вокзалу, склади (в тому числі – для лісу), місце для розворотів (реверсу) вагонів, лісопильний завод (тартак), сполучення й напрям вузькоколійної залізниці тощо. Очевидно, ця ділянка місцевості мала особливе значення для воєнної стратегії німецьких повітряних сил.

Після війни й упродовж усього радянського часу вантажно-пасажирська залізнична станція в Камені-Каширському відігравала значну соціальну роль не лише для жителів нашого краю, але й для сусідніх районів. Це був один із найбільш затребуваних і функціональних громадських об’єктів Камінь-Каширщини.

Фото1. . Станція вузькоколійної залізниці Камінь-Коширський. Середина 20-х років ХХ ст. (із фондів музею).

Фото 2. Схема залізничного сполучення регіону (на польській мові). 1935 р.

Фото 3. Зустріч керівництва кайзерівської армії на станції у Камені-Каширському. 1916 р. (із сайту volyntimes.com.ua)3

Наталія ПАСЬ.