«Краса — і тільки, трішечки краси, душі нічого більше не потрібно», — пише Ліна Костенко. І ми не можемо сумніватися у її словах, адже спрага до прекрасного підштовхує нас до пошуків нового, до самовдосконалення і творчості. Саме ця потреба спонукала подружжя Віктора та Галини Шевчиків з Волиці до експериментів, які переросли у велику пристрасть — виготовлення садових скульптур.
Це затишне обійстя видно здаля. Особливо клумбу. Ошатні квіти, саморобні пластикові пальми, сонечка, а поміж них — поважне гусине сімейство, королівські лебеді, казкові равлики і привітні гномики. А ще грибочки, сонечка, черепашка і багато інших цікавинок. Хто б міг подумати, що ці фігурки власноруч виготовлені господарями! Бо ж їх не відрізнити від популярних гіпсових декорацій. Однак фантазія і любов до своєї справи додають цим скульптурам особливої чарівності, бо в кожній — частинка душі її творців. Вона — закохана у свою роботу учителька, багаторічний керівник Волицької філії ОНЗ «ЗОШ І-ІІІ ступенів села Пнівне». Він — дбайливий господар і, як кажуть, майстер на всі руки. Обоє люблять малювати і творити оригінальні речі. Інколи самі дивуються, як змогли знайти спільне захоплення.
— Усе розпочалося з того, що ми захотіли прикрасити клумбу і подвір’я, зробити якісь гірки, доріжки. До того виготовляли садовий декор з пластику, щоправда ще виливали грибочки з цементу. А потім спонтанно виникла ідея зробити щось із піноблока. Я хотіла змайструвати лебедя і попросила чоловіка вирізати до нього шию. А він і каже: «Я можу і крила вирізбити». І так якось пішло, — розповідає Галина Іларіонівна. — Тож справедливо буде сказати, що перша наша фігурка — це лебідь. А зараз уже зробили їх більше 100 пар! Працюємо тільки разом. Цікаво, що спочатку я підмовляла Віктора на цю роботу, а тепер він мене мотивує, — посміхається моя співрозмовниця.
Як відомо, радістю потрібно ділитися. Тож подружжя не відмовляє охочим мати у себе таку красу. Кажуть, їхні вироби уже є в Білорусі, Києві, Чернівцях, на Закарпатті, майже по всій Волині. А їхню загальну кількість годі й полічити.
У подружньому тандемі Шевчиків обов’язки чітко розподілені: Віктор Іванович вирізає і шліфує новий виріб, а Галина Іларіонівна ґрунтує і розфарбовує. Хоча слово «розфарбовує» значно спрощує цей процес. Насправді це клопітка творча робота у декілька етапів: спочатку майстриня наносить на поґрунтовану поверхню емаль чи гумову фарбу, тоді покриває декоративною фарбою, а зверху — лаком. Найтяжче — з дрібними внутрішніми деталями. Тоді пані Галина дивується, як її чоловікові вдається вирізбити їх, якщо навіть пензликом працювати у тому місці незручно?! Попри все досвід дається взнаки. Так, зокрема, зауважили, що для гарної роботи потрібні якісні піноблоки і в жодному разі не можна використовувати просту фарбу, яка досить швидко втрачає свій естетичний вигляд. Самі ж фігурки витривалі. Наприклад, на клумбі Шевчиків деякі стоять уже 6 років. Щоправда, як і кожна річ, час від часу потребують догляду: протерти, промити, адже пил з роками псує їхню барвисту красу. Однак, зазначає господиня, такі фігурки їй подобаються значно більше, аніж гіпсові: не лущаться, не вигорають. Словом, відчутно стійкіші до погодних умов.
Водночас виготовлення садових скульптур — це робота здебільшого для теплої пори року, аби можна було працювати надворі, на свіжому повітрі. Звідси й приливи натхнення, і сили для творчості. Гриба можна вирізьбити за день, а от на пару лебедів доведеться витратити до тижня. Звичайно, декорування займає більше часу. А буває, що фігурки «чекають», доки Галина Іларіонівна «підбере» їм щонайкращий «образ». Попри все, ніхто з майстрів не потребує ескізів чи зразків. Усе — з глибин фантазії та естетичного чуття.
Іванна ВЕЛИЧКО, село Волиця.
Передрук або використання у будь-якій формі матеріалу без письмової згоди редакції заборонено!
