Благовіщення Пресвятої Богородиці є початком нашого спасіння. Слово “благовіщення” означає “блага”, або “добра” звістка. Діві Марії явився Архангел Гавриїл і сповістив про прийдешнє народження Ісуса Христа – Сина Божого і Спасителя світу. Велике свято на честь цієї події православні християни відзначають 7 квітня.
До чотирнадцятирічного віку Пресвята Діва виховувалася в Єрусалимському храмі, а потім згідно із законом повинна була залишити його, щоб або повернутися до родини, або вийти заміж. Рідні батьки Її, Йоаким та Анна, давно вже померли, й священики хотіли видати Марію заміж, але Вона оголосила їм про Свою обіцянку Богу – залишитися назавжди Дівою. Тоді священики заручили Її з далеким родичем, вісімдесятирічним Йосифом. Юна Діва Марія повинна була доглядати за старцем. Оселившися в Галілейському місті Назареті, в будинку Йосифа, Пресвята вела таке ж скромне і відокремлене життя, як і при храмі.
Через чотири місяці після заручин Архангел Гавриїл явився Марії, коли Вона читала Священне Писання, і промовив: “Радій Благодатна! Господь з Тобою! Благословенна Ти між жонами”. Архангел сповістив, що Вона знайшла найбільшу благодать у Бога – бути Матір’ю Сина Божого. Чудо полягає не стільки в тому, що Діва, яка не знала чоловіка, стала виношувати дитину, як у тому, що Сам Бог ототожнив Себе із цією дитиною і з усім, що відбудеться в Її житті.
Благовіщення дає початок ряду великих таїнств із життя Ісуса Христа і Його Пресвятої Матері. Таїнство Благовіщення має надзвичайно велике значення, бо від нього починається Новий Завіт, починається наше спасіння. На ту благу вість людство чекало тисячоліттями. У день Благовіщення сповнилася Божа обітниця надіслати Спасителя – “Слово стало тілом і оселилося між нами” (Іоан, 1,14).
Святкування Благовіщення встановлене Церквою у IV столітті. На українські терени його традиції прийшли з утвердженням християнства. За народними уявленнями, Благовіщення пов’язане з остаточним весняним потеплінням: Бог благословляє землю і відкриває її для сівби. Лише після Благовіщення можна було розпочинати польові роботи. На саме ж свято суворо заборонялася будь-яка праця. Вважалося, що навіть ластівка не в’є гнізда.
У церкві цього дня святять проскури. Пасічники колись кришили їх у мед, “щоб бджоли роїлися”, а сівачі змішували крихти із землею та сіяли по чотирьох кутах ниви, “щоб дощова хмара ниви не минала”. Благовіщенську проскуру, як і богоявленську та стрітенську воду, зберігали за образами.
