Коронавірус вніс корективи у різноманітні сфери повсякденного життя українців, зокрема, і релігійну. На тлі небезпеки поширення інфекційного захворювання частина конфесій прийняла рішення тимчасово закрити культові споруди для відвідувачів і проводити богослужіння онлайн, використовуючи для цього сучасні засоби комунікації. Лідирують тут поки греко-католики, котрим вдалося найшвидше втілили згадану ідею на практиці. Хоча поступово “підтягуються” до них також інші християнські деномінації.
Наприкінці минулого тижня Священний синод ПЦУ дозволив священникам звершувати літургію у храмах без особистої присутності прихожан, аби мінімізувати можливі ризики їх зараження. Останнім натомість рекомендують долучатися до спільної молитви вдома за допомогою віддаленого зв’язку, також організувати молитовні куточки з іконами, Священним Писанням (Біблією), молитовним світильником (лампадою) або свічкою, молитовником, приділяти більшу увагу особистій молитві ранком, ввечері та протягом дня, читанню духовно-повчальних книг, настанов та проповідей (зосібна розміщених на сторінках у мережі).
Проте церкви залишаються відкритими, а доступ туди богомольцям, як і раніше, ніхто не обмежуватиме при належному дотриманні санітарних заходів і запроваджених владними органами правил. Так само вільним нині є вхід й у храмові будівлі УПЦ. Своїх вірних тут закликають до терпіння, надіятися на Бога та бути свідомими. А ще просять у разі хвороби утриматися від відвідування церков заради безпеки здорових людей.
Подати записку можна не виходячи з оселі
Храми – місця молитви та звершення Богослужінь. Тут ми прославляємо Господа, молимося до Його святих угодників, просимо милосердно зіслати нам, грішним, зцілення душевних і тілесних недуг, дарувати заступництво, вирішення буденних проблем. Їх вимушене закриття жодним чином не означає, що вірні будуть позбавлені усього цього. Вуха Господні відкриті, щоб слухати, а очі бачать наше горе та відчай. Навіть перебуваючи вдома на карантині, люди можуть молитовно спілкуватися із Творцем. Так само не повинно виникати проблем із записками, які традиційно більшість парафіян подає, приходячи в церкву, аби священник помолився за їх живих чи мертвих родичів. Нині ці записки панотці приймають навіть в телефонному режимі, людині не треба нікуди ходити.
Подібна форма комунікації із мирянами давно практикується серед православного духовенства Камінь-Каширщини. Як повідав журналістам декан Камінь-Каширського деканату протоієрей Володимир Мицько, він особисто більше трьох років застосовує сучасні технології для здійснення пастирського служіння. Особливо тепер кожен, хто потребує допомоги, має змогу написати батюшці повідомлення, або залишити звернення в офіційному вайбер-каналі деканату, де його прочитають також інші отці.
Про подібний досвід розповів і настоятель Свято-Петро-Павлівського храму села Підцир’я протоієрей Сергій Михалюк.
– Мені вже не один рік, відколи користуюся смартфоном, люди надсилають прохання помолитися за них чи рідних, яких спіткала хвороба, пом’янути на Богослужінні спочилих. Ще раніше отримував смс-повідомлення на кнопковий телефон. Тому нічого нового в цьому не бачу. Сьогодні така можливість доступна і на сайті благочиння. Там є відповідний розділ “прохання про молитву”. Створений та діє вайбер духовенства благочиння. Просто ми на те уваги не звертали і не афішували. Прийшов такий час, що у тому виникла більша потреба, – зазначив отець Сергій Михалюк.
Таїнства Сповіді та Причастя ніхто не відміняв, але трішки видозмінили
Заходи безпеки торкнулися і найбільших основ церковного життя. На час дії карнатину прихожанам, які бажають посповідатися та причаститися, рекомендують завчасно попередити настоятеля про це. Так як діють обмеження на кількість одночасно присутніх людей у храмі, зазвичай сповідь здійснюється на вулиці для всіх, або індивідуально (одного чи невеликої групи вірян) в храмі за домовленістю. Православна церква України звершує Таїнство Причастя за чином, приписаним святим апостолом Яковом.
– Причастя отримують у древній спосіб, як заповів Священний синод. Кожен причасник підходить до священника. Храмові служники обробляють йому руки антисептиком. Потім причаснику дається в руки Тіло, напуте Кров’ю. Людина споживає причастя, випиває запивку з індивідуального стаканчика, згодом цей паперовий посуд спалюється.
Звичайно, серед православних вірних є ті, для кого незвично отримувати Святі Дари не з чаші. Вони вважають, що ніби правильніше так, тоді причастя володіє більшою силою. Але ми повинні собі зрозуміти, що це ж не магізм. Тіло і Кров даються людині для спасіння душі та тіла. Тож немає значення, з чого Його отримувати. Головним є те, яка віра наповнює серце причасника тієї миті. Постійні молільники ситуацію, в якій опинилася сьогодні церква, сприймають нормально. Проблеми виникають лише у захожан, які приходять до храму раз на рік… Щодо сповіді, то вона загальна. Також із понеділка по суботу у мене є спеціально відведені години, коли людина може прийти посповідатися, причаститися, – мовить отець Володимир Мицько.
– Запроваджені обмеження – не прояв маловірства, а вимога часу та спосіб захистити себе і близьких від зараження коронавірусною інфекцією. Храми залишаються відкритими. На парафіях деканату ми тестуємо механізм трансляції богослужінь в режимі онлайн, аби ті, хто позбавлений змоги відвідувати храм через хвороби чи інші причини, у такий спосіб долучалися до спільної молитви, – додає співрозмовник.
Вірні Української православної церкви причащаються й далі з чаші. Однак тепер причасники не цілують її.
– При вчиненні Таїнства Причастя дотримуємося традицій із певними застереженнями. Коли людина отримала Святі Дари, її вуста витираються одноразовими серветками, які після служби спалюють. Всі помічники священника, котрі допомагають в часі Таїнства Причастя, вдягають на руки захисні рукавиці. Низ чаші причасники не цілують… Сповідь відбувається на вулиці. Люди стоять на віддалі кількох метрів одне від одного… Храми залишаються діючими. Адже священник не може піти на карантин, його обов’язок – знаходитися у Божому домі, звершувати служіння. Ми обмірковували можливість організувати проведення літургії в онлайн-режимі. Поки цього не практикували, але події стрімко розвиваються, тож не знаємо як буде далі. Стараємося, щоб усім було добре, не порушити жодних законів. Бачте, зараз люди шукають душевної втіхи, і якось їх відігнати з храму, вважаю, неправильно. Складно вгадати, яка у кого ситуація, та з якими думками людина йде туди. Як казав апостол Павло, “Треба бути всім для всіх”, – розповідає настоятель парафії святих апостолів Петра і Павла Сергій Михалюк.
Хворих не залишать без духовної опіки
Хоча священник не захищений від смертоносного вірусу, проте обов’язок кличе його в оселі хворих. Надаючи духовну опіку такій людині, він, звичайно, не знає — сезонний грип у неї чи коронавірус. Діє на свій страх, щиро сподіваючись на милість Божу.
Для людей віруючих священники – ті ж самі медики, тільки лікують духовні недуги. Зрозуміло, що їхнього приходу чекають. Насамперед – люди, ослаблені хворобою. Загальні приписи рекомедують батюшкам дотримуватись убезпечувальних заходів: при вході в оселю одягати бахіли та медичну маску, мити руки з милом, використовувати дезінфікуючі засоби. Обробляти ними речі, що використовуються за потреби: хрест, требник, причасну чашу, тощо. Але хто гарантує, що цього досить, аби залишатися у безпеці, найперше для служителя культу? Наші співрозмовники це також розуміють, однак запевняють, що нікого не залишать без духовної опіки.
– Я служу майже 15 років. Чимало траплялося різних випадків. Доводилося відвідувати хворих. Якось раніше не замислювався про небезпеку, хоча були люди і з туберкульозом. Дякувати Богу не заразився, – оптимістично провадить отець Сергій. – Та найперший наш обов’язок – священницький. Якщо кличуть – маємо лишати все і йти до людини, особливо важкохворої. Заради її спасіння. З надією і вірою, що Господь вбереже тебе. Бо коли людина при смерті, стоїть на порозі вічності, їй дуже важлива духовна підтримка. Ми не в праві її цього позбавити. Проте, як кажуть, береженого Бог береже. Тож нині ми не повинні забувати і про засоби індивідуального захисту.
Досліджував питання Олександр ПРИЙМАК.
