Кажуть, що родові корені більшості знаменитостей мистецтва тягнуться до сільської глибинки. Стверджувати, що це так, не беруся. Не досліджувала. Проте напевне знаю інше: однією із таких улюблених зірок серед любителів телеекрану могла стати жителька села Піщане Ольга Смаль, котра далекого 1977-го зіграла одну із ролей у художній кінострічці «Золота секунда», знятій на Одеській кіностудії (до слова, головні ролі у кінокартині виконували народні та заслужені артисти тодішньої РРФСР Олександр Ігнатуша, Майя Булгакова та Тамара Трач). Щоправда, це була її перша і остання участь у кінематографі.
Цікаво, а зараз про щось шкодує акторка, котра так і не відбулася у великому кіномистецтві? Про це журналістам «Полісся» закортіло розпитати пані Ольгу, відвідавши її у рідному селі.
Таки не щодня у поліському селі можна зустріти жінку, котрій злегка за шістдесят, у леопардових лосінах, сережках з перлами та яскраво пофарбованим волоссям. А я зустріла! Забачивши екстравагантну особистість, одразу збагнула, що це ж та сама акторка, з якою шукаю зустрічі.
Споглядаючи на її світлини сорокарічної давнини, неважко збагнути, якою все ж таки красунею була звичайна сільська дівчина. Як розповідає пані Ольга, їй і досі дають “мінус десять” від віку, що вона його вже має: завжди доглянута та охайна.
Ольга ще з юних літ зарекомендувала себе такою собі «іконою стилю» у селі. Адже саме вона першою у класі тодішньої восьмирічки ввела моду на шкільну форму — коричнева сукенка зі змінними білим та чорним фартухами. На шкільній лінійці з нагоди останнього дзвоника у всій красі випускниця постала в цьому вбранні.
Саме тоді цілеспрямована юнка переконливо запевняла колиншніх шкільних подруг: «У нашому селі я таки не залишуся. Вступлю в інститут, здобуду педагогічну освіту і, як пощастить, у місті й зостануся». Такий настрій дівчини не був наслідком юнацького максималізму. Дівчина не з розповідей знала про нелегку селянську працю — і вдома, і на колгоспному полі допомагала батькам. Тож ще зовсім недосвідчена дівчина розуміла, що не такого життя прагне її тонка та подекуди й авантюрна вдача.
— Дуже часто згадую найкращі роки, прожиті у Херсоні, де я, так і не реалізувавши мрію про учительський фах, працювала на ткацькій фабриці, — невимушено розпочала розповідь жінка. — Робота у цеху була для мене схожою на забавку. Вершиною майстерності на підприємстві вважалася здатність забезпечити роботу 34 ткацьких станків. Я ж змогла більше ніж удвічі перевершити цей рекорд — обслуговувала майже вісімдесят таких агрегатів. Завдяки наполегливості та умінню швидко вчитися я стала “ударницею праці”. Мій портрет було занесено на дошку пошани, як приклад для наслідування. Згодом мене обрали секретарем комсомольської організації. До нас на фабрику навіть приїздили київські телевізійники, брали у мене інтерв’ю, як у передової трудівниці.
Саме в цьому місті міг би розпочати відлік мій зірковий час. У робітничому гуртожику якраз шукали претендентів для масових сцен у кіно. Та з-поміж усіх дівчат, котрі проживали у п’ятиповерховій будівлі, обрали лише одну мене. Упродовж кількох місяців тривала моя, так би мовити, акторська кар’єра. Мені доручили виконувати роль простої дівчини, яка мешкає у студентському гуртожитку. Ми з іншими, такими ж як я, “новачками” дотримувалися вказівок режисера та працювали на окремому знімальному майданчику. Натомість увесь інший побут ділили разом з артистами, що грали головні ролі у фільмі, проживаючи з ними в одній кімнаті.
До речі, зарплату отримувала за один знімальний день таку, як на фабриці за місяць.
Крім того, мене надто вабила атмосфера того, що відбувалося довкола. Адже зйомки проходили в Одесі. Нове місто, нові враження. “Стану актрисою” — вирішила я тоді. Цікаво було слухати вечорами розповіді вже бувалих виконавців. Разом з тим я спостерігала за стилем життя, що ведуть митці кіно. Однак їх, уже досвідчених артистів, подекуди не радував обраний ними акторський шлях. Ось, до прикладу, Майя Булгакова (народна артистка РРФСР) — актриса родом із України. Але усе життя проживала у Москві. Саме вона відмовила мене ставати на шлях професійного акторства. На той час знаменитість перебувала вже у третьому шлюбі. Із її розповідей стало зрозумілим, що життя актора — нелегкий хліб, а головне — нестабільні стосунки у сім’ї, позаяк артисти місяцями не бувають у колі родини. Їхній дім — це знімальний майданчик.
Хоч після виходу фільму Ольга Смаль прокинулась не відомою знаменитістю, однак режисери стрічок, що їх на той момент планували знімати саме на Одеській кіностудії, пропонували початковій акторці чергові епізодичні ролі. Це були відомі радянські фільми “Цветы для Оли” та “Портрет с дождем” з Галиною Польських у головній ролі.
Та не так сталося, як із самого початку мріяла Ольга. Попри вподобану красу кіношних декорацій вона таки вирішила повернутися на фабрику…
— Моя епізодична роль у кіно принесла мені визнання серед подруг та залишила незабутні враження на все життя. Проживаючи увесь час у селі, нерідко заглядаю у минуле, розмірковуючи над тим, як я могла б його змінити. Та, зрештою, думаю, що спогади — це багатство моєї майбутньої старості, — підводить риску Ольга Платонівна.
Леся МІНІБАЄВА, село Піщане.
