Кожна влада, яка приходила до управління країною, серед своїх пріоритетних завдань декларувала реформу освіти. Нинішня влада — теж не виняток. І вона, схоже, у цьому напрямку має намір ступити на крок далі від усіх попередників. Так, міністерка освіти України Ганна Новосад анонсувала початок реформи дошкільної освіти. Вона заявила: “На жаль, дошкільна освіта в Україні сприймається, як камера схову, де певний час може перебувати дитина. Ми б хотіли зробити її територією для зростання. В наших найближчих планах — новий закон та стандарт дошкільної освіти. Крім того, ми плануємо масове підвищення кваліфікації для вихователів у межах реформи”. Як це вдасться — покаже час. Ми ж тим часом завітали в один із найкращих у районі ДНЗ “Світлячок” і вирішили поговорити про сьогодення дитсадка, аби бодай у загальних рисах уявити, як нам далеко чи близько до кардинальної реформи в системі дошкілля. Наша співрозмовниця — методистка-вихователька зазначеного ДНЗ Галина Мацерук.
— Галино Василівно, чомусь так історично склалося, що держава завжди приділяє більше уваги школі. Тим часом садки залишаються на задвірках. Яким чином треба відстоювати авторитет дошкільних закладів?
— На жаль, багато хто поки не усвідомлює того, що дошкільний вік — це найважливіший період у житті дитини. Адже саме у цей час формується основа людського інтелекту. Відтак саме з дошкілля потрібно впроваджувати реформи. Сьогодні важливо демонструвати повагу до вихователів, зокрема, в контексті оплати їхньої праці. У цьому сегменті має місце суттєва різниця між вихователями та вчителями — заробітна плата вихователя значно поступається вчительській. Але ж наша робота у жодному разі не є простішою. Проте дошкільників чомусь завжди недооцінюють. І це тоді, коли в Україні існує дефіцит педагогічних працівників у закладах цієї сфери.
Суттєва несправедливість, окрім того, простежується при наданні відпустки працівникам дитсадків. Щоправда, із нового року урядовці обіцяють збільшити тривалість відпустки вихователям, прирівняти її до вчительської. Загалом дбати про імідж професії вихователя досить важливо, аби в молодих прогресивних людей було бажання її здобути.
— Погодьтеся, пані Галино, що ефективність роботи освітніх закладів залежить не лише від програм навчання і виховання, а й від особистості педагога, його взаємин із дітьми. Адже педагог для малечі є архітектором, садівником, скульптором, вчителем, полководцем, психологом… Чи не забагато обов’язків покладено на плечі педагогічного працівника ДНЗ?
— Вихователь — наставник у всьому доброму. Між педагогом і дитиною має бути внутрішнє єднання в настрої, житті, спільній діяльності, грі… Дитина розкриється, якщо з нею працюватиме митець педагогічної справи, а не ремісник. Як стверджував відомий класик, педагог, якому властиві негативні риси, не може добре виховати дітей. А в процесі виховання він і сам постійно вдосконалюється. До вихователя ставлять високі вимоги. У нас він взірець порядності, ретельності, ввічливості, терпіння, лагідності, любові… У рамках освітніх програм “Дитина” та “Впевнений старт”, які запроваджено у виховних закладах району, педагоги надають своїм підопічним величезну валізу знань, умінь та навичок, у викладі різноманітних предметів для подальшого застосування їх у житті.
— Не секрет, що рудименти радянської доби ще присутні у дошкільних установах. Якщо пострадянський садок — це осередок дисципліни, то на заході стоять зовсім інші завдання. Від іноземних дітей не вимагають бути послушними, тихими. Чи вдасться з часом і в українських дитсадках запровадити подібну методику виховання?
— У ДНЗ “Світлячок” створюються усі умови для того, щоб малюки вивчали світ та один одного, дізнавалися про свої здібності і розвивали їх. На увазі до їх індивідуальності базується чи не кожна міжнародна методика. З дітьми, навіть із зовсім маленькими, ми обговорюємо всі необхідні питання. При цьому похвала тут щедро лунає із будь-якого приводу і за будь-який, навіть за найменший, успіх. Це істотно підвищує самооцінку малюка і сприяє його розвитку, упевненості в собі. Вважається, що таке ставлення до малюка згодом допоможе йому пристосовуватися до життя в будь-якому середовищі. Поряд з цим, вважаю, дисципліна певною мірою має бути присутня в контексті певних обмежень: дитина має знати, що можна робити, а що ні. Крім того, забезпечення природної динаміки розвитку дитини реалізовуємо шляхом упровадження індивідуального та диференційованого підходів: одним треба більше, аніж іншим часу для успішного завершення розпочатого, декотрі особливо потребують підтримки й допомоги, а комусь, навпаки — продемонструємо високий рівень довіри.
Щоправда, не усе вдається втілити. Хотілося б придбати для дітей інтерактивні дошки. Однак для цього необхідні чималі кошти. До прикладу, у Німеччині державна частка фінансування дошкільних закладів становить 90%, а частка батьків – 10%.
Тим часом на шляху до впровадження європейських методик виховання в Україні існують певні перепони. Одна чи не з найважливіших тем — дитяче харчування. Нещодавно провідні фахівці дошкілля області запровадили низку тренінгів для педагогічних працівників району, де йдеться, зокрема, про осучаснення та нові підходи у формуванні норм харчування за нинішніми стандартами. Європейський досвід демонструє нам сучасну модель харчування. А саме — корисні та збалансовані продукти, представлені, власне, натуральною їжею. Вони привчають дітей з самого малку вживати якомога більше овочів та фруктів. Велика увага приділяється споживанню чистої питної води. Вихователі не примушують дітей їсти тоді, коли вони не хочуть. В іноземних дошкільних закладах пропонують виключити із раціону сіль, поменше пропонувати смаженого та жирів. Також відсутній примус до сну.
Вочевидь меню наших ДНЗ треба дещо адаптувати до норм, що їх вимагає сьогодення. А це не дуже просто, адже харчування дошкільнят уже впродовж трьох років відбувається без участі держави. Затратна стаття на придбання харчів повною мірою лежить на плечах батьків.
— На перший погляд, виховний заклад має привабливий вигляд. Скрізь помітна рука дбайливої господині. Скажіть, чи існують сьогодні у садочку певні проблеми з благоустроєм, матеріально-технічним забезпеченням?
— Найнагальніше, що треба зробити, — це замінити покрівлю. Для цього потрібні дуже великі кошти. Знайти їх самотужки нам не під силу. Відтак вкрай необхідна допомога від держави чи небайдужих меценатів. Натомість у групах ремонти проводяться за необхідності щороку. На це гроші спрямовують самі батьки з власної ініціативи, бо прагнуть, аби їхні діти почувалися в закладі комфортно та безпечно.
Але не ремонтами єдиними живе садок. Знову ж таки, аби забезпечити навчальний процес у групі найнеобхіднішим матеріалом та інвентарем, необхідні чималі фінансові ресурси. Ці витрати теж змушені покривати батьки. Адже щороку від Міністерества освіти у кожен заклад надходить “Примірний перелік ігрового та навчально-дидактичного обладнання для груп дітей віком від 3-х до 6,7-ми років у закладах дошкільної освіти”. Міністерські директиви, зазначені в документі, обов’язкові до застосування. Однак коштів на придбання усього необхідного держава не виділяє. Відтак батькам і на цей дитячий реманент доводиться спустошувати власні гаманці.
Отож судіть самі, як близько чи далеко українське дошкілля стоїть від європейських стандартів.
Спілкувалася Леся Мінібаєва.
