Незалежна громадсько-політична газета

Сім’я – це маленький рай на землі

Щаслива людина, котра має родину та здатна відчувати любов. Адже вона щодня потопає в обіймах турботливої дружини, чоловіка, усміхненої малечі, а в її оселі панують мир і затишок. Протягом століть сім’я для християн залишалася чи не найбільшим бажаним скарбом, а ще — справжньою школою життя на шляху до Бога. Тому дуже важливо, стоячи на порозі її створення, усвідомлювати, що чекає нас далі та які завдання маємо виконувати. Сьогодні разом із отцем Сергієм Михалюком ми вкотре спробуємо віднайти відповідь на безліч серйозних релігійних питань, зокрема розповімо нашим читачам про те, чому побудова міцної сім’ї – спільна справа подружжя та що означає жертвувати заради іншого.

 

– Отче Сергію, традиційно поняття сім’ї невіддільне від шлюбу, як початкового елементу її зародження, акту спільної волі чоловіка і жінки. Однак тепер воно спростилося та почасти спотворилося під впливом новітніх “моральних” норм. На жаль, окремим представникам сучасної молоді дуже складно відшукати другу половинку. Коли ж все складається чудово, то частина пар не поспішає узаконювати відносини, а віддає перевагу громадянським шлюбам. Це для того, аби, як пояснюють вони, спочатку відчути чи готові до спільного сімейного життя. Така собі гра, де кожен відповідає лише сам за себе. Ті з них, хто згодом все ж вирішують одружитися, часто вважають непотрібним освячення шлюбу в храмі, достатньо підтвердити його в державних установах. Чи правильний такий підхід та що б ви порадили молодим парам, які бажають створити свою родину?
– Християнство взяло за взірець подружніх стосунків образ союзу Христа й Церкви. Апостол Павло повчав, що “Чоловік є голова жінки, як і Христос глава Церкви… як Церква підкоряється Христу, так і жінки своїм чоловікам у всьому. Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву і віддав себе за Неї…” Єф.5:23-25.
Для християн шлюб став не просто юридичною угодою, засобом продовження роду й задоволення природних потреб, але, за словом святителя Іоанна Златоуста, “таїнством любові”, вічним єднанням подружжя у Христі. Православні християни засвідчують шлюб Церковним благословенням у Таїнстві Вінчання. Як казав християнський учитель Тертулліан, шлюб “Скріплений Церквою, підтверджений Євхаристією, позначається благословенням і записується на небесах Ангелами”.
Тим, хто прийняв благословення Церкви на своє сімейне життя у Таїнстві Шлюбу, потрібно також завжди пам’ятати слова Євангелія: “Що Бог з’єднав, того людина хай не розлучає” Мк.10:9.
– Критики називають християнську сім’ю не інакше, як архаїчним витвором, переобтяженим різного роду релігійними обмеженнями і табу, вказуючи на відірваність останньої від реального життя. На їх думку, права жінок там повсякчас принижуються, адже перевага надається виключно чоловіку. Хто ж все-таки тут головний: чоловік чи дружина?
– “І створив Бог людину за образом Своїм, за образом Божим створив її; чоловіка і жінку створив їх” Бут.1:27. Статева відмінність є особливим даром Творця людям. Чоловік і жінка однаковою мірою є носіями образу Божого й людської гідності, вони створені для цілісного єднання один з одним у любові: “тому залишить чоловік батька свого і матір свою і пристане до жінки своєї; і стануть (два) однією плоттю» Бут.1:24.
Благословенний Творцем подружній союз є засобом продовження та примноження людського роду: “і благословив їх Бог, і сказав їм Бог: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, і володійте нею” Бут.1:28. Варто зауважити, що статеві особливості не обмежуються тільки тілесними відмінностями. Чоловік і жінка являють собою два різних образи існування в єдиному людстві. Вони потребують спілкування та взаємного доповнення.
Ми вже говорили про те, що згідно слів апостола Павла в подружньому житті “чоловік є голова жінки” Єф.5:23. Багатьом нашим сучасникам вони здаються незрозумілими та застарілими, але надаймо слово Апостолу: “Так повинні чоловіки любити своїх жінок, як свої тіла: хто любить свою жінку, любить самого себе. Бо ніхто ніколи не мав ненависті до своєї плоті, а годує і гріє її, як і Господь Церкву… Тайна ця велика… Так кожен з вас хай любить свою жінку як самого себе” Єф.5:28-33. Отже, відносини в християнському шлюбі ґрунтуються на взаємній пожертві, якої не мають помічати ті, хто на неї йде. Верховенство чоловіка в родині, за вченням Священного Писання, – не тиранія, не приниження й пригноблення, а діяльна любов, яка виключає безглуздя та суворість у взаємовідносинах в сім’ї. “Чоловіки, – пише апостол Павло, – любіть своїх жінок і не будьте до них суворі” Кол.3:19.
Подружня любов – це взаємний обмін, доповнення, самопожертва. В тих родинах, де вона панує, – повага і вираження дружині гідної шани, як співспадкоємниці Божої благодаті.
– Отче, коли ми вже визначили, що справжня християнська сім’я ґрунтується на взаємоповазі та любові, давайте згадаємо й про плід цієї любові – дітей та особливості їх виховання.
– Виховання дітей – найголовніша справа батьків, надзвичайно важка, від якої значною мірою залежить благо родини, Церкви й суспільства.
З перших днів життя своїх чад, уводячи їх в Церкву Христову за допомогою Таїнства Хрещення, православні батьки мають ставитися до них уже як до дітей Отця Небесного та спадкоємців Божого Царства.
З раннього дитинства головний засіб виховання дітей – це живий приклад християнського життя батьків. Дитяче серце, наче губка, сприйнятливе до всього доброго і поганого. Воно особливо чуйне до батьківського стану та настрою. І ніщо не справляє такого сильного впливу на характер і волю дитини, як приклад доброчесного життя батьків. “Навчання через вчинки й життя – стверджує святитель Іоанн Златоуст, – є найкраще навчання”.
Справи промовляють сильніше за слова, і добрий приклад кращий від будь-якого повчання. І, навпаки, якщо дитя бачить поганий приклад батьків – дуже важко чекати гарного плоду від хороших настанов та повчань.
На превеликий жаль, нам, батькам, через свої людські немочі не завжди вдається бути гарним прикладом для власних дітей. Тому, пам’ятаючи слова Спасителя “без Мене не можете робити нічого”, будемо молитовно просити в Господа допомоги та мудрості в цій надважливій справі нашого земного життя.
– Останнім часом в українському суспільстві зросла кількість розлучень. На жаль, все частіше молоді пари не витримують випробувань спільним життям і розривають сімейні “узи”. Як ставиться до такого явища церква, та чого, на Вашу думку, не вистачає сучасним людям для створення міцного шлюбу?
– Погоджуюся, проблема розлучень в нашій країні сьогодні набула дійсно значного масштабу і стала справжньою трагедією суспільства. Ми можемо спостерігати, як майже щодня розпадаються все нові сімейні пари, особливо великий їх відсоток серед молоді. Запитаєте чому? Відшукати однозначну відповідь на це складно. Кожен виправдовує такий крок по-різному: хтось — конфліктом інтересів, інші — неможливістю жити разом, чи з’явою нового кохання. Але загалом все зводиться до одного – більшість сучасних чоловіків і жінок не розуміють, для чого створюється родина та якою є роль кожного із них у даному союзі.
У всі часи розлучення засуджується Церквою як гріх, адже воно є причиною тяжких страждань, принаймні одної зі сторін, а особливо ні в чому не винних дітей, які стають напівсиротами при живих батьках.
Щодо сімейного життя, як на мене, дуже вдалими є слова класика: “Всі щасливі сім’ї щасливі однаково, кожна нещаслива сім’я нещаслива по-своєму”.
Особисто я живу в шлюбі не так і багато – більше 12-ти років, але навіть за цей короткий час на власному досвіді зрозумів, що без взаємної любові між чоловіком і дружиною не можливо побудувати справжню сім’ю.
Апостол Павло в своєму посланні до християн Коринфу цю справжню любов описує так: “Любов довго терпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не гордиться, не безчинствує, не шукає свого, не роздратовується, не мислить зла, не радіє неправді, а радіє істині; усе покриває, всьому вірить, всього надіється, все переносить. Любов ніколи не перестає”.
Якщо чоловік і дружина протягом всього свого спільного земного життя будуть хоча б намагатися любити один одного так, як про це говорить святий Апостол, то сім’я буде міцною і щасливою. Але це титанічна праця. І в першу чергу над самим собою. Існує такий прекрасний древній вислів: “Бог не може зробити людину щасливою без самої людини!”
Якщо ж розуміємо, що нам не вдається так любити, як було сказано вище, все одно потрібно цього прагнути, просячи в Милосердного Господа допомоги і науки в найбільшому мистецтві сімейного життя – любити того, хто поруч, як самого себе!
– Дякую вам за розмову!
— Спаси вас, Господи!
Спілкувався
Олександр ПРИЙМАК.

Please enter banners and links.

Духовні грані

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *