Лист учасника АТО, який побував у полоні проросійських бойовиків, до своїх Співвітчизників
Наближається нова хвиля мобілізації. Вже сьома. Страх і неспокій прокидаються у матерів
, дружин, сестер і братів, у маленьких дітей. Навіщо?! За що і, головне, за кого треба йти на війну, що названа трьома проклятущими літерами (АТО)?! Від “гібридної” війни загинуло чимало наших земляків, багато стали інвалідами. У всіх – “синдром АТО”. Осиротіли діти, посивіли матері, від ридань постаріли дружини. Одним словом – війна…
Але як би цинічно це не виглядало, війна з російською імперією відбувається на тлі тихого і мирного життя більшості з нас. Гучні весілля, салюти, дискотеки, п’янки-гулянки у барах. Затишне сидіння перед телевізором, звідки смерть давно вже сприймається як суха статистика.
Ось скажи мені, земляче, чи підеш ти на фронт, під кулі, якщо російські берці перейдуть Дніпро і посунуть на Захід, до нас з тобою? Ось ти зараз сидиш у гаражі і крутиш гайки свого автомобіля чи спритно приторговуєш на людному камінь-каширському базарчику. І машина у тебе є, і поїсти щодня. І взуття-одяг не обідрані, тож не мерзнеш при мінус 15-ть…
Бо не в окопі по коліна в багнюці, бо не на бетонній підлозі темного підвалу у полоні “старшого брата”, не повзеш по залитій кров’ю друзів землі. Бо ти у теплій кабіні свого авто, а не за кермом танка чи БТР-а.
То чи підеш ти, брате, воювати, чи “шлангом” прикинешся? І чи пам’ятаєш ти, як розбирається і збирається за 20 секунд “Калаш”? І на скільки метрів потрібно “зафігачити” гранату, щоб її уламки тебе не зачепили? І як за свистом визначити, з чого пульнув ворог і куди треба сховатися?
Схоже, земляче, ти вже нічого не пам’ятаєш… Лишень, скільки коштує заміна літньої гуми і гальмівних колодок.
Прокинься, брате, оговтайся! Вороги оточують, прагнучи загарбати нашу Батьківщину, хто б нею зараз не правив. А ти все знову про гроші.
Навіщо тобі гроші у полоні? Там ти будеш міняти автомобільне масло на пригорщу смердючої каші. Або за удар прикладом по обличчю. Бо у полоні ти – раб. Бо у полоні ти – холоп, прислужник. І не факт, що тобі поталанить приховати гранату, щоб не втрапити до цього полону. Бо коли ти раб з комплексом меншовартості, то тобі не місце на полі бою.
Хіба що ти належиш до тієї верстви населення, якому однаково, хто править на твоїй неньці – Україні: чи татаро-монгол, тевтонець, австро-угорець, чи Річ Посполита, Кучма з Януковичем, чи Путін із Захарченком – аби самому бути при “ділах”, бути ситому. А на решту наплювати.
Наплювати на долю своїх дітей, онуків. Вирішуєш їхнє майбутнє, не запитуючи у них сьогодні. Невже це ти даєш одним хабарі, а потім звинувачуєш їх у хабарництві, вимагаєш від держави всього, а взамін для неї не хочеш і пальцем стукнути, лаєш “продажну владу”, а сам за сто гривень віддаєш на виборах свій голос за одних і тих самих “продажних”?
Зрозумій, земляче. Ніхто зараз не хоче помирати за якісь конкретні прізвища олігархів чи будь-кого з Верховної Ради. Навіть за гроші не хоче.
Але за неньку – Україну ти просто маєш бути готовим померти. Розумієш, брате, вона у нас одна. Іншої вже не буде. Президенти та прем’єри приходять і йдуть. Завтра їх будуть згадувати дрібним шрифтом і нелітературною мовою. А тобі треба все-таки згадати, як розбирається “Калаш” і, найголовніше, як він збирається.
Не забувай, земляче, що зараз там, на східних теренах нашої Вітчизни, такі ж чоловіки, як і ти, вони вже понад рік не бачили своїх родин. Вони там заради тебе і твого затишного місця перед телевізором, заради того, щоб твої діти вчилися, не чули вибухів, не бачили смертей, не ставали сиротами.
Не журися про те, хто тебе забезпечить всім необхідним. Звичайно ж, волонтери і структури, наближені до нинішніх владних олігархів та існуючі десь в офшорах. Але ж інших немає! Поки що.
Що значить “Не піду!”? Брате, почекай! Почекай, українцю! А як же сім’я, а майбутнє твоїх дітей, а кожен метр нашої Богом даної землі, а вільна і незалежна Україна? Як же Майдан і Небесна сотня?
Не бійся. Перестань бути рабом своїх страхів. Бо вже той раб, хто, не бившись, боїться втратити своє.
А чи не боїшся ти у майбутньому запитання своїх онуків: “А що ти зробив, діду, для нашої України, коли прийшла війна?”.
Найбільший страх – це жити із ганьбою, втративши головне – свою свободу.
Вагаєшся? Що ж, приходь до військкомату! Тут тобі ще раз розкажуть про війну і про героїв з Камінь-Каширщини, Волині, України.
Михайло Кос.
Гарно і людяно написане звернення до своїх земляків. Простою і дохідливою мовою, вмотивовано та переконливо. Між рядками, як на мене, чітко проглядається істина, що при всеукраїнському піднятті бойового духу, готовності до самопожертви більшої частини молодих людей і зрілих чоловіків самих жертв стає все менше і менше. Адже одвічний ворог, який називає себе більшим братом, найбільше боїться нашої єдності, нашої готовності до боротьби і самопожертви. Революція гідності, Майдан продемонстрували таку єдність і згуртованість та до мокроти штанів перелякали грізну владу донецьких. Ця влада могла б ще вбивати і вбивати в самісінькому центрі Києва чи й в інших місцях, але на місце вбитих приходили інші…Це найбільше злякало нашого внутрішнього сцикливого ворога і його зовнішніх кукловодів в Кремлі!
Більше того, мобілізованих не посилають відразу в зону бойових дій, туди йдуть переважно добровільно. Але ж є велика потреба і у виконанні допоміжної для фронту роботи, обслуговуючої, так би мовити, – від інтендантської до розрахунково-обчислювальної для машин і механізмів…
Ворог наступає і пес кусає лише тоді, коли бачить чи відчуває чужий страх! Відвага – у ворога і пса породжує їх внутрішній страх! Така правда життя, такі виклики часу…