Спробуйте уявити собі, шановні читачі, великий мистецький колектив. Наприклад, оркестр, хор… Коли у їхньому виконанні звучить твір і кожна нота, звук сприймається як єдине органічне ціле, то ми висловлюємо своє захоплення професіоналізмом виконавців. А коли чуємо фальш? То супимо брови, демонструємо подив від неочікувано почутого, тощо. А тепер уявіть на місці музикантів оркестру чи співаків хору наших народних депутатів, урядовців. Чи не хочеться вам поплескати в долоні від захоплення їхньою роботою, прийнятими рішеннями? Уявляю, яким є ваше роздратування…
І маєте рацію. Бо що не день,то переконуємося, що Верховна Рада і уряд діють так, як персонажі відомої байки Леоніда Глібова про Лебедя, Щуку і Рака. Щось не так у горішніх ешелонах влади, де приймаються рішення, від яких залежить життя громадян України. Щонайменше окремі ці рішення непрофесійні, популістські, такі, що протирічать одне одному, нерідко викликають соціальну напругу в суспільстві, невдоволення. І такий висновок — не надуманий, не безпідставний. Отож від узагальнень пора перейти до буденної конкретики, гіркої реальності.
Чому інвалід І групи Другої світової війни не може отримати безкоштовно ліків?
Чому в інваліда, зокрема постраждалого І категорії внаслідок аварії на ЧАЕС, виникають проблеми, коли він хоче скористатися пільговим проїздом у громадському транспорті?
Про це та інше читайте у суботньому випуску «Полісся» за 6 лютого 2016 року.
