Об’єднання територіальних громад не на часі

Взятися за перо мене надихнула інформація “І жодної ОТГ! Чому так?”, опублікована в “Поліссі” від 8 квітня ц.р. В ній як запитання-звернення, як роздум йдеться про те, що Камінь-Каширський район — один з небагатьох на Волині, де не створено жодної об’єднаної територіальної громади. І тут важко не погодитися з автором, що однією з причин такої інертності — недостатня поінформованість жителів району про переваги чи недоліки ОТГ, відсутність ініціативи всередині як міської, так і сільських громад тощо.
Користуючись нагодою, і я хочу висловити свою думку на сторінках шанованого видання щодо ОТГ. Мені в цій країні жити, жити моїм дітям і внукам. Отже, на мою думку, об’єднання територіальних громад нині не на часі. Враховуючи складну економічну, політичну і військову ситуацію в країні, сьогодні багато і звичайних людей, і державних мужів ніби розгубилися і не знають як діяти. Не знаю, як ти, шановний читачу, а я давно вже не можу зрозуміти, що відбувається в країні, куди ми рухаємося. Ну ніяк не можу второпати: куди ми йдемо, яку країну будуємо? Немає у нас ні національної ідеї, ні курсу, ні стратегії, ні тактики — є одномоментний рух у незрозумілому напрямку. Двадцять шостий рік бовтаємося в хаосі, кінця й краю цьому не видно. Весь цей час повторюємо, що розбудовуємо неньку Україну. І добалакалися до того, що “воріженьки” вже закрили 50 відсотків лікувальних закладів, знищили освіту, науку, посідаємо друге місце у світі за рівнем смертності населення. То, може, нарешті час оглянутись і подумати: куди ж ми йдемо? хто ж ці внутрішні воріженьки? хто у нас поводирі? На жаль, з останніми не щастить. Вибрали вже п’ятого президента, а пишатися ніким.
Зграя ненажерливих істот (їх не можна назвати людьми) знищує цілу країну. Кожен дерибанить що хоче і скільки хоче. Жадоба до збагачення не має меж. Дошматовують те, що ще залишилось. Через них країна опинилася на краю прірви, залишилось тільки підштовхнути і все — не існує більше такої держави. А колись же була багата, заможна, яку називали житницею Європи.
Україна знаходиться у стані війни. Кожного дня на сході України гинуть або ж стають каліками наші дорогі захисники-герої. А вони ж усі такі молоді, красиві, розумні! Дивляться із портретів у траурних рамках у душу твою і немов запитують: “Там, на Донбасі, і далі гинуть наші хлопці?” На жаль… А Донбас снарядами поораний, хрестами засіяний, воронами заволочений… Ця чорна немилосердна війна не закінчується, триває далі, забирає нові життя, ламає тисячі людських доль… Ця війна переорала наші душі. Ми вже ніколи не зможемо жити так, як раніше. Навіть ті, хто за страусиною звичкою вдає, що нібито нічого не сталося, адже у нас не стріляють…
А ще внутрішній ворог — корупція. Корупція — це всього-навсього злодійство з використанням службового становища. Вона вже так укоренилася в суспільстві, що якби в Україні за корупцію відрубували голови, а за злодійство — руки, то цілком ймовірно, що скоро не було б кому відрубувати голови і не залишилось би тих, хто зміг би тримати сокиру, тому що всі залишились би без рук…
Великі реформатори 25 років реформували по-українськи, а тепер іще стільки ж реформуватимуть по-європейськи. За порадами “благодійників” із США та ЄС зареформували Україну, мовби поснували павутинням. Це ніби зашморг на її шиї. Добити її, на мою думку, допоможе децентралізація влади, затверджена Законом “ Про добровільне об’єднання територіальних громад”. Слово “добровільне” в ньому слід би викреслити, бо відбувається таке об’єднання з примусу. Як би не розмальовувала і не рекламувала влада, ніби після укрупнення громад будуть якісні медицина, освіта, дороги — все це несусвітня брехня.
Десятиліттями виборювали незалежність і знову шикуємось у євроневістки, бо не годні навести лад у своїй хаті без чужих рук. Продають Україну, як дешеву наймичку. Багатство править цим світом, а багатії створюють рай тільки собі. Українців знову ведуть до штучного голодомору і вимирання. За що ж тоді стояв Майдан? Дорогою ціною нам далася революція Гідності, та вона, на жаль, не привела до змін на краще. Шкода людей, які загинули на Майдані і гинуть сьогодні на сході України.
Об’єднання територіальних громад не на часі. Селянам не дихатиметься легше від того, що почнуть щось переставляти, перекроювати чи стулювати докупи, не компенсувавши соціальні й побутові потреби, неминучі моральні й духовні втрати. Поспіхом закриватимуть школи, медпункти, культурні заклади, життя стане ще важчим. На жаль, ніхто не збирається спинити руйнівну вакханалію.
Наше покоління ветеранів пережило уже стільки суспільних змін, що при згадці слова “реформа” їм стає моторошно. Ми добре пам’ятаємо реформу укрупнення районів у 1961 році. Тоді до Камінь-Каширського району було приєднано Ратнівський і Любешівський. А що з того вийшло?
Пригадаймо, як шкідливо і непродумано була проведена деколективізація. Скільки тоді зчинилося галасу і завірянь, ніби селяни стануть вільними господарями на своїй землі. Розвал колгоспів, радгоспів здій-снив Леонід Кучма разом з продажними економічними світилами П.Саблуком, П.Гайдуцьким, М.Гладієм та за сприяння і допомоги зарубіжних радників. В результаті тієї злочинної реформи Україна втратила матеріальний потенціал і досі ледь животіє. Бо потужний агропромисловий комплекс був для неї життєдайним джерелом, він тримав на ногах державу і працьовите селянство. Люди хоча й отримали паї, проте господарями не стали в своїх селах, трудівників загнали у безвихідь і ганебну бідність.
Ось такі маємо результати від реформ, що роблять під чужу пораду і власне безголів’я. Бо за ті розбої і грабунки нікого не покарали. Світ лукавий і безчесний, хіба він не бачить наші злигодні? Бачить, але мовчить. Цим самим схвалює і заохочує чинити злодійство, наругу й далі.
Нині на ліквідації певних районних чи сільських рад можуть зекономити якийсь десяток мільйонів гривень. Це капля в морі… Щорічно казнокради та хабарники обдирають країну на десятки мільярдів. Під цю реформаторську наругу зникнуть села, зате олігархам стане легше заволодіти землею…
Поки що зрозуміло одне: нашвидкуруч видана на-гора реформа децентралізації виявить ще не один недолік. Боюся, що невдовзі стане Україна гігантським адміндеревом без гілок. Височітиме лише один владний стовбур, який буде для світу оріентиром деспотії та безголів’я.

Віталій НЕСТЕРУК, м.Камінь-Каширський.