Камінь-каширець Анатолій Філюк не схилився перед ворогом на коліна, не зрадив честі називатися українцем, не полишив рідну країну в найважчий час, не сховався від обов’язку її захищати. Він обрав боротьбу за все, що вважав дорогим: за Вітчизну, яку шанував, за донечок, сина, кохану дружину, яких безмежно любив, близьких і друзів… Анатолій Миколайович пішов на війну, щоб зберегти для нас нашу, Богом дану, землю, не дозволити московитам поневолити український народ, зробити його рабами путінської росії.
Більше трьох років він прошкував воєнними дорогами, знищуючи на своєму шляху рашистську нечисть. Обороняв Маріуполь, з боями визволяв окуповані росіянами населені пункти Донеччини та Запорізької області, зокрема, Лук’янівське, П’ятихатки, Новодарівку. Вперше добровольцем приєднався до лав захисників Батьківщини наприкінці 2014 року, вдруге — після початку широкомасштабного російського вторгнення. На фронті Анатолій Філюк не раз заглядав смерті в очі, знову й знов лише дивом рятуючись від її кістлявих обіймів, коли поруч намертво падали побратими, скошені вбивчою кулею, міною, осколком снаряду чи ракети.
Колись би його вважали козаком-характерником, а сьогодні, напевно, назвали би кіборгом. Але насправді Анатолій Філюк був просто чоловіком, який мав мужнє, благородне серце, а ще велику людську мудрість, котрою повсякчас керувався. Філюк знав, що воює за праве діло, тому відважно штурмував противників, змушував окупантів тікати геть. Повсякчас, ризикуючи загинути, витягував під шквальним обстрілом закривавлених, зранених товаришів із поля бою. Останнє бойове завдання Анатолію Миколайовичу випало виконувати поблизу села Новодарівка Пологівського району Запорізької області. Він розумів, що не повернеться з нього живим. Та й цього разу не склав зброї, не втік із позицій, до останнього подиху виборював мир і перемогу для України. Як відважний воїн поліг 29 квітня нинішнього року.
Анатолій Філюк гідний того, аби Президент нашої держави нагородив його (на жаль, посмертно) найвищою відзнакою — орденом «Золота зірка» та присвоїв почесне звання Героя України. Кожен із нас може посприяти тому, аби подвиг нашого земляка вшанували таким чином, підтримавши петицію під номером №22/226396-еп, опубліковану на офіційному сайті Глави країни за поданням сина полеглого воїна — Олега. Зробімо це в пам’ять про люблячого батька, чоловіка, сина, брата, найкращого друга та побратима, який заплатив найвищу ціну — поклав своє життя за наш спокій, подарував нам можливість зустрічати новий день. Щоб залишити підпис під петицією, введіть у тілі пошуку інтернет-браузера на вашому електронному пристрої (стаціонарному комп’ютері, ноутбуці, планшеті, смартфоні, телевізійній приставці, тощо) наступну адресу https://petition.president.gov.ua/petition/226396 чи просто натисніть відповідне посилання,https://petition.president.gov.ua/petition/226396?fbclid або відскануйте за допомогою камери свого гаджету розміщений нижче під фото Героя спеціальний QR-код.
Олександр ПРИЙМАК.
