Майстер-сержант Повітряних сил із Видерти Назарчук Сергій Дорофійович поліг на Дніпропетровщині, залишившись вірним військовій присязі.
Коли 18-річного Сергія призвали на строкову службу в армію, ніхто із родини й уявити не міг, що він стане відмінним військовослужбовцем. Адже із усіх 12 дітей у сім’ї вирізнявся добродушністю та щирістю, що, здавалося б, не дуже поєднується із військовою дисципліною. Однак, відслуживши, юнак вирішив залишитися на надстрокову службу, яку проходив у Німеччині. Так і занурився у військову справу та прослужив 37 років в авіації, здобувши не одну відзнаку.
«Коли Сергій повернувся з Німеччини, його служба проходила на Херсонщині. Звідти він командировувався на різні завдання у різні точки. Зокрема, вісім разів долучався до миротворчих місій у Ліберії та Сьєрра-Леоне. І був завжди у бойовій готовності», — розповідає сестра Валентина.
У 2014 році на Донбас вторглася росія, тож Сергій Дорофійович став учасником АТО. Зрозуміло, що з початком повномасштабного вторгнення також долучився до оборони Батьківщини.
Як розповіла сестра Валентина, війна застала її брата у Чорнобаївці.
«Він здійснював технічне обслуговування гелікоптерів. Казав, що ніхто не сподівався, що москаль так швидко просунеться через кордони, бо думали, що вони заміновані. Але реальність виявилася зовсім інакшою. Тому його військовому формуванню армійської авіації довелося передислоковуватися вже під шаленими обстрілами, під бомбами. І справилися хлопці на відмінно. Як розповідав брат, їм тоді вдалося врятувати всю техніку. Не втратили жодного гелікоптера», — зазначає Валентина Дорофіївна.
Після цього Сергій брав участь у багатьох воєнних операціях по здоланню ворога. Однак цього разу не пощастило. Як розповідають рідні, Сергій наче відчував небезпеку. Він ніколи не розповідав про деталі своєї служби, про ситуацію на фронті, не жалівся на труднощі, хоч їх вистачало. Втім за три дні до загибелі у розмові із сестрою чомусь зауважив, що зараз на Донеччині, але мають змінювати позиції і йому цього зовсім не хочеться.
«Невдовзі ми дізналися, що чорнобаївські авіатори постраждали внаслідок ураження іскандером. Їхні гелікоптери стояли у посадці і чекали на підмогу, щоб летіти на завдання. Та ворог засік їх дронами і обстріляв ракетами. Загинуло багато хлопців. Відео з тим, як їх розбили, окупанти потім виклали у соцмережі», — каже пані Валентина.
Втрату Назарчука Сергія боляче сприйняла уся родина, адже він свого часу зробив багато добра для своїх рідних. Кажуть, запам’ятають його назавжди справедливим і особливо відповідальним, а ще до глибини душі відданим військовій присязі.
«У 40 років Сергій міг піти на пенсію, та відмовився, бо любив свою справу. А коли розпочалося повномасштабне вторгнення і фронт дихав надзвичайною небезпекою, навіть думки не допускав про звільнення із ЗСУ – зі своїми побратимами віддано боронив країну», — розповідає Валентина Дорофіївна.
За її словами, побратими і привезуть тіло Назарчука Сергія на батьківщину, щоб поховати з усіма почестями. Певна, що товариші-однослуживці обов’язково помстяться за нього москалям.
Тетяна ПРИХОДЬКО.
