Повернувшись із зони АТО, Ростислав Триндюк із Каменя-Каширського вже 5 років вирощує загалом біля 2 гектарів малини, фундука, ожини та лохини. Щороку його сім’я збирає з плантації кілька тонн ягід. Утримують також пасіку. Виробляють у домашніх умовах біодобрива для своїх насаджень. Про те, наскільки важка й прибуткова ця справа, господарі поділилися з читачами газети «Полісся».
Малина, фундук, лохина, ожина…
Простори поблизу Каменя-Каширського, де 70 років тому був хутір Дубецьк, зараз вкриті лісовими «косами», хащами, самосівом сосен та бур’янами. Серед різноманіття польових дикорослих трав важко не помітити кілька гектарів облагородженої землі: десь з’явився ставок, десь викошена рослинність, а десь вже пожинають плоди сільськогосподарської роботи. Кілька років тому тут роздали земельні ділянки учасникам бойових дій в зоні АТО. На одній з них вже із самого ранку трудиться Ростислав Триндюк із дружиною Людмилою. На своїх двох гектарах вони висадили кілька сортів малини, фундук, лохину, ожину, липу. Поряд декілька соток господар засіяв синяком, який от-от розквітне й майорітиме блакиттю, як лісове озерце.
– Це дуже хороший медонос. Спеціально посіяв, бо поставив тут кілька вуликів. Маю також їх на іншій ділянці, де у мене теж є розсадник фундука. Загалом 8 сімей бджіл, які допомагають запилювати культури. Пасікою зайнявся лише минулого року, – розповідає Ростислав, показуючи журналістам масштаби своїх угідь. – Ось тут все довкола оборали протипожежним рівчаком, територію загородили. Вздовж огорожі висадили шипшину, яка слугує захистом від непроханих лісових гостей та худоби. Встановили й саморобні пастки для ос, адже якось вони виїли майже всю малину.
Спочатку, каже, виникла ідея висадити повноцінний фундуковий сад. Але його саджанці досить дорогі, з ними багато клопоту при закладці й на перший хороший врожай треба чекати декілька років. Тож посадив горіха для початку порівняно небагато, деінде вже можна буде відщипнути пагони або розмножити ліщину шляхом відведення.
Майже всю територію зараз займають два сорти малини («Полана» та «Полька»). Ряди старіших кущів щороку поповнюють нові насадження.
– Є й інші сорти, можливо чимось навіть більш привабливі для садівника. Але не всі можна збути на приймальних пунктах. Вирощуємо найбільш ходові. Решта сортів – так, для себе. Через нерентабельність довелося, наприклад, скасувати багато ожини, на її місці досадили малину, – пояснює Ростислав Васильович.
“З такої ділянки можна зібрати до 10 тонн ягід малини”
Аби почати справу, розповідає, позичали гроші. Пів року корчували хащі, приводили до ладу земельну ділянку. Грунт тут кислий, не надто родючий, пісок, вода низько. Тож одразу взялися за розробку системи поливу, яку вдалося реалізувати із другої спроби. Пробурили свердловину, встановили помпу та кинули труби по всій території. Перші малинники допомагали висаджувати друзі, родичі, куми. Поступово з’явилися й фундук, ожина з лохиною.
Щороку, ще сніг не сходить, а сім’я Триндюків вже починає працю на плантації: обробляє площу гербіцидами від бур’янів та підживлює грунт. Як тільки чагарники пускають перші пагінці, їх обприскують препаратами від хвороб та шкідників. Всі хімікати обирають безпечні для людей та бджіл. Стимулюють коренеутворення вермічаєм – рідким органічним добривом на основі біогумусу, яке також виробляють самостійно в домашніх умовах.
– Спеціально возили в інститут охорони грунтів, що в Луцьку, зразки грунту зі своєї ділянки. Отримали рекомендації, які саме добрива тут варто використовувати, що й як садити. Навіть рослинки із ознаками захворювань там досліджували, аби знати конкретну причину й використовувати лише певні препарати для лікування, – зауважує Людмила Миколаївна.
Цьогорічна холодна весна може суттєво вплинути на врожай. Адже у квітні чагарники померзли й почали пускати нові пагони із значним запізненням. Зазвичай у липні-серпні вже збирали ягоди. Один із сортів малини взагалі плодоносить у жовтні. Тепер же графік змістився десь на один-два місяці. А через сезонні невідповідності можуть з’явитися й нові захворювання в рослин чи додаткові атаки шкідників.
Спочатку Триндюки самі збирають врожай, а коли сезон у розпалі, то на допомогу приходять знайомі й родичі. Під його завершення господарі дозволяють помічникам визбирати решту для своїх потреб.
– Краще не залишати на кущиках якісь ягоди. Це призводить до захворювань й, відповідно, знижує врожайність наступного року, – діляться хазяї досвідом з тими, хто вирішив зайнятися подібною справою. – Якщо не встигаємо визбирати все самі або нема куди збути ягоди, віддаємо добрим людям.
За сприятливих погодних умов та правильного підживлення з такої ділянки, пояснюють садівники, можна зібрати до 10 тонн ягід малини. Торік вдалося, зокрема, назбирати орієнтовно 6 тонн. Свою малину здають вони у пункт прийому ягід у Камені-Каширському. Хоча такий бізнес поки не є надто прибутковим (ніколи не можна спрогнозувати додаткові витрати на лікування рослин, саджанці, підживлення тощо), але досить перспективний та, зрештою, може стати хорошим суміжним заробітком.
Ростислав Триндюк додатково займається, зокрема, столярською справою: різьбить перила для сходів, двері, ліжка тощо. Звідси основний дохід в родину.
“Коли чоловік йшов на війну, сказав мені: «А ти уяви, що я просто їду на сезон”
Свого часу пан Ростислав працював у Державній службі охорони, у 2015 році був мобілізований в Збройні сили України. Рік ніс службу в зоні АТО. Був головним сержантом взводу снайперів у 128-ій окремій гірсько-штурмовій бригаді.
– Коли йшов на війну, сказав мені: «А ти уяви, що я просто їду на сезон», – тепер уже з посмішкою пригадує дружина. І справді якийсь час їй здавалось, наче чоловік десь на заробітках. Поки не побачила на фото його з побратимами у військовій формі в зоні бойових дій. Тоді якісь душевні струни обірвалися. Адже в той час, окрім того, ще й втратила роботу. Нервову напругу знімала вишиванням, тепер часто є учасницею творчих виставок, проводить пізнавальні заходи для школярів.
Через сирість у бліндажах, в яких доводилось спати, у Ростислава почалися проблеми із суглобами, з’явилися болі в спині. Попри це, повернувшись додому з війни, вирішив заробляти, висадивши омріяний ягідно-горіховий сад. Хоча фізично ця справа тяжка. Адже майже щодня треба їздити на плантацію здійснювати полив, прополювати кущики, косити траву поміж насадженнями, згрібати рештки сухої рослинності тощо. Восени малину зрізають під корінь для того, щоб весною вона дала нові молоді пагони, на яких і виросте урожай ягід.
– Необхідно 4 години, аби полити всі зони ділянки. Міжряддя не фрезеруємо, а прокошуємо. Це дає змогу краще утримувати вологу в піщаному грунті й ягоди під час дощів не брудняться, – зазначають садівники.
Нині сім’я справжніх господарів та майстрів залишила в пам’яті прожиті труднощі. Триндюки не шкодують, що свого часу вклали всі сили у садівництво, вдячні за підтримку друзям та родичам. Тепер радіють появі перших горішків на трирічних фундуках, пригощають гостей медом, зібраними ягодами зі свого «дітища» та готують з них запашні чаї. До того ж, ведуть сільське господарство: тримають свійську птицю, тварин, вирощують городину тощо. Зараз для них головне – щастя їхніх дітей. Старша донька має вже власну сім’ю, син – третьокурсник військової академії, а молодшій доньці виповнилось 11 років. Може хтось із них колись продовжить батьківську садівничу справу, хоча кожен має свої творчі та патріотичні покликання. Попри відлуння воєнних душевних ран, у свої 46 років Ростислав Триндюк є щасливим батьком та дідусем, умілим столяром та садівником-пасічником, який працює й заробляє на своїй власній землі. Чого бажає й решті краян.
Іванна ГАЙДУЧИК, фото автора.
