Імена близько півтори тисячі жителів Камінь-Каширського району, які були репресовані у 1939-1956 роках, увійшли до однойменної книги-довідника.
«Ми часто згадуємо 40-і та 50-і роки минулого століття. Але ці згадки пов’язані переважно із якимись героїчними подіями. А от репресії місцевих жителів у ці роки хоч і пам’ятаємо, та в деякій мірі залишаємо поза увагою. А це була справжня ТРАГЕДІЯ».
Такими словами історик, краєзнавець, керуючий справами районної ради Валерій Хитрик пояснив рішення видати книгу-довідник репресованих жителів Камінь-Каширського району. Ідею вдалося реалізувати за підтримки відділу культури та відділу освіти РДА. Презентація видання відбулася минулого тижня у районній бібліотеці. Подія зібрала багатьох жителів району, яким не байдужа історія краю. Для них Валерій Хитрик розповів про передумови створення довідника, структуру та зроблені виноски в ході його упорядкування. До речі, Валерій Макарович є лише одним із авторів видання (він займався пошуком матеріалу) – до цієї справи долучилися також його син Дмитро, який підготував огляд репресій, та дружина Майя, котра виконала чи не основну роботу – набір тексту.
У кожній папці – людська доля
«Я перегорнув папки зі справами репресованих радянською владою, які підпадали під закон про реабілітацію, і зрозумів, що це не просто людські долі, а важливий історичний матеріал».
Із прийняттям закону «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» при районних та обласних радах створили комісії з питань поновлення прав реабілітованих. У Камінь-Каширській районній раді вона також діяла. Її завданням було встановлення фактів репресій та реабілітації, визначення розміру грошової компенсації за роки, проведені в ув’язненні або на засланні, та за конфісковане майно. Тоді до комісії звернулося багато жителів району. Але не всі. Бо ж багато хто загинув, відбуваючи заслання, багато хто осів у інших місцях. У райраді були зібрані стоси документів. Займалися цим члени комісії Микола Стаднік, Іван Шевчук, Григорій Леснік, Василь Хомик, Петро Сіжук та інші. Автори книги висловлюють усім їм вдячність за виконану роботу, яка і лягла в її основу.
«Тоді людям, у яких було конфісковане майно, повертали практично дріб’язок. Закон був дуже популістським. Він не забезпечувався фінансово. Платили ще в купонах. Потім почалася страшна інфляція. І якщо перевести на теперішні гроші, люди отримували по кілька сотень гривень. Але вони ішли в комісію, несли свої довідки, архівні документи. У кого їх не було, відділ внутрішніх справ проводив збір свідчень очевидців. Таким чином за час роботи комісії сформувався невеликий архів – частинка історії району. Ціла купа папок – і в кожній людська доля. І коли я прийшов у районну раду, до усіх цих папок отримав доступ. Я прочитав одну, другу, третю… і зрозумів, що це дуже хороший історичний матеріал», — розповідає автор. Відтак він разом зі своїм сином та дружиною опрацювали все зібране, систематизували, перевели в електронний варіант, підготували короткий огляд та видали книгу.
«Вийшло неповне дослідження, бо ми не мали часу працювати в архівах. Тому наша праця не настільки подвижницька. Ми взяли те, що було. А така інформація зібрана, до речі, у кожній районній раді. І в кожному районі лежать такі папки і теоретично в кожному можна видати таку книжку та згадати людей, які потерпіли від радянського тоталітарного режиму», — зауважив Валерій Хитрик.
Отже, у довіднику є біографічні дані, цікаві документи, але мало описового матеріалу. Книга сформована по роках вивезення людей. Назви населених пунктів у кожному розділі подані в алфавітному порядку. У кінці книги є список всіх репресованих сімей, історії котрих увійшли до довідника, також поданий в алфавітному порядку. Довідник містить дані про номери та місце зберігання архівних справ репресованих, а тому може бути корисним для вчителів історії, краєзнавців, людей, які цікавляться історією рідного краю.
«Повертаємо із забуття», бо пам’ятати про це потрібно
«У довіднику зібрані свідчення абсурдності дій радянської влади, докази несправедливості каральних органів, звірств та дикості виконавців»
Присутні на презентації визнали, що книга дуже корисна. Краєзнавець Сергій Ус, вчителька НВК №2 Наталія Сінчук, народжений на висланні Богдан Калюх запевнили, що це видання є дуже важливим і цінним. Воно не залежиться на полицях бібліотек та книгарень, бо кожен у ній зможе знайти своїх рідних чи знайомих та більш ґрунтовно дослідити їх історію.
Сам автор зазначив, що, працюючи над книгою, він як історик вникав у події тих часів та намагався вибудувати їх логічний ланцюжок. Однак зізнався, що помітив нерівномірність дій радянської влади, бо з кожного населеного пункту виселялися люди по-різному. Десь звертали увагу на родинні зв’язки із “українськими буржуазними націоналістами”, а десь ігнорували, десь відігравала роль співпраці із радянською владою, а десь так само не бралася до уваги та ін. Бували періоди, що виселення з якогось населеного пункту було масовим, а якісь і взагалі не зачіпалися. Наприклад, у 40-41 роках найбільше людей депортували із Бузак. А у 47 році було наймасовіше виселення з району.
«У той час проходила так звана операція «Захід». Ми проаналізували зібрані дані і підсумували, що 21 жовтня 1947 року відправили на заслання найбільшу кількість жителів за один день. Тоді зранку до Каменя на залізничну станцію звозили з дальніх сіл і поїздами відправляли до Ковеля. Тих, хто жив ближче до Ковеля, одразу туди забирали. Вже звідти людей відправляли ешелонами. Загалом у цей день з району вивезли 440 чоловік — 108 сімей. Хоча, ймовірно, це неповні дані», — розповідає Валерій Макарович.
Як свідчать дані, зібрані у книзі, вивозили всіх. Є доповідні записки про те, що робили це неправильно, що могли старих і залишати. Але, зокрема, у довіднику можна зустріти докази, що відправляли на заслання навіть дуже літніх. Наприклад, депортували чоловіка 1861 року народження.
«Вивозили і грудних дітей. Майно конфісковували. На збори могли дати годину, могли 30 хвилин, а могли і лише 10. Все залежало від чоловіка, який керував процесом. Із собою дозволялося брати те, що можна було понести в руках та в мішках. Зрозуміло, що похапцем не вдавалося зібрати навіть елементарні засоби для виживання. Відповідно багато людей гинуло ще в дорозі. Для прикладу, із 440 осіб, яких вивезли 21 жовтня 1947 року, померло 31», — наводить статистику Валерій Хитрик.
Краєзнавець спробував проаналізувати, а чи могло б оминути жителів району таке виселення, якби тут не було визвольного руху (адже основна частина краян була репресована саме за підтримку чи взаємозв’язки з “українськими буржуазними націоналістами”).
«Скоріш за все, що ні. Наші люди у будь-якому випадку були б репресовані під час розкуркулення. Адже всі вони жили порівняно заможно. У той час, коли східна Україна потерпала від голоду, бо там проходила колективізація, тут селяни жили досить непогано завдяки підсобним господарствам. Про це свідчать документи про конфіскацію майна. Практично в кожного були хата, клуня, хлів, дровітня, хлів для сіна, корови, коні, вівці, кабани, гуси, зерно, солома. Тобто, якби їх тут ніхто не чіпав і не виселяв за УПА, їх би з 1947 року виселили б, як куркулів, а в 50-х роках — за релігійну приналежність», — каже Валерій Макарович.
Зрештою, книга містить багато даних про арешти наших земляків, вироки карального органу, тривалість ув’язнення чи заслання. А тому, як зазначили учасники презентації, які вже прочитали видання, аналізувати та досліджувати є що.
«Ми втратили багатьох людей, які були потенціалом нашої нації. Тому ці сторінки історії треба пам’ятати», — підсумували в ході обговорення.
Тетяна ПРИХОДЬКО.
