Чорним вороном увірвалася тепер горе-звістка й у мальовниче село Підбороччя. На Донеччині під час виконання бойового завдання поліг мужній воїн і односельчанин Гундерич Сергій Петрович. 31 травня йому виповнилося б 39 років…
Характер й амбіції воїна гартувалися у великій багатодітній сім’ї, де підростало четверо дівчаток і стільки ж хлопців. Батько, Петро Григорович, працював у лісництві різноробочим, мати, Надія Геннадіївна, – у колгоспі. Сергій Гундерич закінчив 9 класів у Підбороччі, потім отримав середню освіту у вечірній школі села Черче. Нічим особливим, здавалося б, серед свого оточення не вирізнявся. Жив так, як і більшість людей на Поліссі: їздив на сезонні заробітки, працював у полі, господарював. Дуже любив займатися полюванням і рибальством. Із 2013 року був членом «Українського товариства мисливців і рибалок». Його доленосна картина могла заграти ще багатьма барвами. Та не судилося, війна забрала у нього цю можливість.
9 березня 2023 року Сергія, як і його брата, мобілізували до Збройних сил України. Служив стрільцем-санітаром у 24 механізованій бригаді імені короля Данила Галицького. Загинув 16 травня під час ракетного удару в Бахмутському районі. Внаслідок ураження отримав поранення, несумісні з життям.
У пам’яті вчителів школи, де навчався захисник, Сергій Гундерич назавжди залишиться тим веселим і життєрадісним хлопчиною за партою, працьовитим молодиком-односельчанином та Героєм-захисником свого краю. Своєї сім’ї, кажуть, ще не встиг створити, але був улюбленим дядьком для племінників, дуже добрим, уважним до своїх братів і сестер, безвідмовним у проханнях допомоги і своїм, і чужим. Батько кілька років як помер, тож саме Сергій став надійною опорою і підтримкою для матері. Навіть у свій останній день, ніби щось відчуваючи, коли не зміг додзвонитися до неньки, перед виходом на позиції наполегливо просив сестер, щоб допомогли йому поспілкуватися з нею. І старша сестра Оксана, котра живе також у рідному селі, розповідає, як летіла, а не бігла, до батьківської хати, щоб матінка поговорила із сином. І вона таки почула свою кровинку. На жаль, востаннє… З бойового завдання він уже не повернувся…
«Війна продовжується, приносить горе і страждання, біль від втрат не перестає вщухати. Непоправне горе не оминуло і нашого села. Світла пам’ять, щира вдячність та безмежна шана Герою. У мить гіркого болю розділяємо горе тяжкої втрати разом з рідними. Висловлюємо найщиріші співчуття. Пам’ять про захисника України Сергія Гундерича – вічна! Герої не вмирають!», – говорить про випускника свого освітнього закладу завідувачка Підбороччанської гімназії-філії ОЗЗСО «Черченський ліцей» Людмила Солоненчик.
Іванна ГАЙДУЧИК.
