Дослідження соціологів засвідчують, що серед домінуючих настроїв у суспільстві — розчарування, розпач і страх. Саме через це мені дуже страшно за неньку-Україну. Страшно і боляче від того, що коїться в країні сьогодні. Корупція, хаос, анархія, беззаконня, безвідповідальність перемагають державу. Спостерігаючи за цим безладом, не можу бути байдужим, бо стає гірко, коли подумаю, яке життя чекає моїх онуків.
Не про таку Україну я мріяв, ідучи 1 грудня 1991-го на референдум. Не про таку Україну мріяв політичний і громадський діяч часів незалежності Герой України Левко Лук’яненко: “Український парламент уже чверть століття не будував Україну, а руйнував її та забезпечував заможне життя шахраям і пройдисвітам” (із інтерв’ю газеті “Сільські вісті”, 10 липня 2018 р.).
Сущу правду сказав Левко Григорович. На жаль, означена ним ситуація не змінилася і сьогодні. Більше того, правляча монобільшість ухвалює закони не в інтересах українського народу. Зокрема, “слуги народу”, скориставшись карантином у зв’язку з поширенням коронавірусу, зачинили людей по домівках і поспішили ухвалити закон про ринок землі (та ще й уночі). А тепер і закон про подвійне громадянство проштовхують! Експерти, політологи стверджують, що тільки но відкриється ринок землі, як російські товстосуми першими викуплять від краю до краю всю українську землю і таким чином війна на Донбасі закінчиться…
Дуже велику образу маю на третього президента Віктора Ющенка, який за час своєї каденції разом із “любими друзями” викохав майбутнього вампіра, який присмоктався до тіла України в образі нової партії. Її головою, а згодом і президентом України став Віктор Янукович. “Легітимний”, будучи причетним до розстрілу мирного Майдану, поцупивши мільярди державних коштів, утік до Росії. Лідери Революції Гідності в ім’я тих Героїв Небесної сотні, які віддали життя за нову Україну, мали б заборонити діяльність злочинної Партії регіонів й очистити всі владні структури від її членів. Натомість дозволили їм сформувати опозицію.
Фанати і прихильники “русского мира” хочуть керувати Україною і водночас не приховують зневаги до української мови, історії, традицій… Вони вимагають переглянути закон про мову, вести прямий діалог із кримінальними злочинцями з ОРДЛО, скасувати закон про люстрацію. До речі, про потребу переглянути мовне законодавство говорив один із лідерів “слуг народу”, спікер парламенту Дмитро Разумков.
Але якщо ти не знаєш мови країни, в якій постійно проживаєш, — значить не поважаєш народу цієї країни. У багатьох країнах світу без знання мови держави заборонено навіть голосувати на виборах. Вимоги ж до знання державної мови поширюються на державну службу, освіту, медіа, але не на приватне життя громадян. Іще у свій час Карл Маркс сказав, що “у державі іноземною мовою можуть говорити три особи: гість, полонений або окупант”. Тож ким ви є, шановні добродії?
Без сумніву, усі наші біди від того, що українці обирають чужинців до влади. Нам дуже бракує національної ідеї. Бо що таке націоналізм? Це любов до рідної землі, те, що притаманне людині від народження. А мова — це головний маркер нації. Є нація — є мова.
Досить точно сказав професор, громадський діяч, письменник і публіцист Петро Масляк: “Національною ідеєю будь-якої нації є створення та розбудова національної держави. За дослідженням соціологів, на неокупованій території України мешкає 92 відсотки етнічних українців. А нам розповідають, що ми багатонаціональна держава! І де ці 92 відсотки українців у керівництві держави? А в українців є національна держава? Хіба що формально, а не реально, бо Президент — етнічний єврей, Голова Верховної Ради — етнічний росіянин, глава МВС — етнічний вірменин. А де українці? А скільки етнічних українців серед олігархів у нашій етнічно-клановій державі? А чому в нас нема закону, що українці мають бути присутніми на 92 відсотки скрізь: у владі, серед власників ЗМІ? Тому ми можемо говорити про реальну дискримінацію корінної нації в Україні. Судячи зі складу керівництва, вона — держава національних меншин”.
Шкода, що ми, українці, ніяк не можемо вибрати гідних керманичів. Віримо всім і помиляємось. Чи вже не можна нікому вірити? На 29-му році незалежності ми повинні нарешті усвідомити, що країною мають керувати українці. Не дилетанти і музиканти, не шоумени і коміки, а патріоти-професіонали. Інакше на нас чекає не розважальна комедія із щасливим кінцем, а похоронна музика.
