Лісівник, за європейськими стандартами, — третя надважлива служба в державі. Адже саме працівники лісового господарства сприяють збереженню екофонду, розвитку рекреаційних систем та захисту флори і фауни. Щоправда, не всі помічають і оцінюють їхній труд належним чином.
Тож День працівника лісу, який цьогоріч відзначають 15 вересня, став чудовою нагодою поспілкуватися про цю професію більше і заразом познайомитися з новим директором ДП «Камінь-Каширське лісове господарство» Миколою Мельником. Діалог вийшов інформативно насиченим та емоційним.
Поміж іншим говорили про роль лісівників у суспільстві, актуальні проблеми галузі та перспективи лісництва.
“Треба не лише рахувати, скільки рубаємо. Потрібно також бачити, що ми посадили”
– Миколо Івановичу, чому саме фах лісника? Чим зумовлений Ваш вибір професії і скільки часу присвятили лісу?
– Я родом із села Датинь Ратнівського району. Жив біля Нуйнівського лісництва і практично виріс у ньому. Часто збирав там гриби-ягоди. З часом прийшло розуміння, що це потрібно берегти і примножувати. Так і було по життю: завжди працював за фахом і, фактично, з великою любов’ю. А працюю я з 1987 року. Пішов на роботу відразу після служби в армії і пройшов усі щаблі лісівника: лісник, майстер лісу, помічник лісничого, лісничий, головний лісничий і наразі – директор лісгоспу. Кожна робота – почесна, значима і потребує відповідальності. Тому не можна сказати, що десь працюєш краще, десь менше – всюди стараєшся і прагнеш зробити більше, краще для краю.
– Бути лісівником – складно?
– Бути чесним, справедливим лісівником – непросто. Це нескладно, але непросто. Лісівник повинен бути лікарем, бачити свою ділянку як цілісний організм, лікувати хвороби лісу. Він повинен бачити його проблеми, а не те, як краще вкроїти собі шмат. Бути лісівником тут, всередині, у серці. З іншого боку, він має ще посадити посадку. Це надважливо, адже ми працюємо для майбутніх поколінь. Головне – залишити краще, аніж отримали. Чомусь завжди рахують скільки рубаємо, а потрібно також бачити, що ми посадили. І це стосується не тільки працівників лісу. Натомість рубання лісу — це те ж саме, що й жнива: вчасно збираєш урожай, аби мати змогу посіяти знову. Лісництво позбавлене державного фінансування. Ми маємо заробити гроші в процесі планових, санітарних рубок, догляду за лісом, щоб потім акумулювати їх у лісовирощування, охорону і захист від пожеж. Це та дорога, якою має іти лісівник. У людей, натомість, своє бачення, яке не завжди відповідає дійсності.
– Складно було адаптуватися на новому місці?
– Ні, не складно, тому що відмінностей суттєвих немає. Однак і непросто. Інші люди, інші звичаї. Доводиться змінювати підхід до виконання тієї ж роботи. Більша площа, більше лісівників (46 обходів), більше лісової охорони. Моє завдання, окрім усього іншого, — розкрити потенціал кожного працівника, сприяти його розвитку.
“Ми повинні чути людей, а люди нас”
– Які пріоритети Ви, як новий директор лісового господарства, визначили для себе?
– Мій пріоритет – місцеве населення, ліс для району, для людей. Як і на попередній роботі, я зобов’язуюся забезпечити людей дровами та будівельними матеріалами. Ні я, ні мої лісничі не відмовлять жодному жителю району у задоволенні його потреб. У першу чергу необхідно забезпечити нужденних (неблагополучні сім’ї), аби дітки жили в теплі. Також плануємо розвезти їм подарунки на Новий рік. Друге: забезпечити матеріалами людей, у яких трапилася біда (наприклад, пожежа). Третє: я дав команду, аби в порядку очистки ділянок лісничі знайшли можливість дозволити людям забирати гілля. Це теж гарна, але економічно вигідна можливість запастися дровами. Ми повинні чути людей, а люди нас. Тому я хочу особисто поспілкуватися з депутатами сільських рад, активістами, простими людьми. Почути їхню точку зору і як фахівець пояснити, чому я так роблю. Я буду працювати на благо людей району, а не для бізнесменів та інших дядьків. Це мій принцип.
– Уже минуло 2 місяці, як Ви працюєте тут. Що вдалося зрушити з місця?
– Я думав, буде легше щось змінити, але виходить не так швидко. Проте уже зараз можна побачити, що трішки змінилося ставлення до роботи, дисципліни, лісових культур. Вибудовується порядок. Можливо, дехто й вважає, що намічена лінія роботи є неправильна, але ніхто не знає, що у мене в голові для того, аби досягнути мети. Головне, має бути єдина думка. Я поважаю усіх працівників, усі посади, але потрібне одне бачення, одна команда. І тільки тоді прийдуть позитивні зміни.
“Доля лісу значною мірою залежить від простих людей”
– На чому зараз заробляє лісництво?
– Ми заробляємо, проводячи рубки головного користування (ріжемо стиглий ліс), рубки догляду і санітарні рубки лісу (в процесі лікування, аби не змарнувати його). Найбільше лихо – не зрубати хворий ліс. Змарнувати – більший гріх, аніж зрізати і розпорядитися. От дилетанти кричать: «Лісники рубають». А що було б, якби ми згноїли той ліс, якби він впав? Крім того, усі хочуть гарний стіл, шафу, стілець в свої оселі, а для цього потрібна гарна деревина. Не сухостій, не криве недолуге дерево.
Інше питання – зловживання. Вважаю, що звинувачувати у всьому лісівників теж неправильно, адже на те у нас також є правоохоронні органи. Вони теж мають контролювати рухи деревини і ця відповідальність між нами рівноцінна. Так, у кожній сфері є негідники, які ганьблять свої звання, але з ними потрібно боротися, а не підтакувати. Це стосується також простих людей: не купуй «лівого» дерева, а візьми товаро-транспортну накладну, заплати за ліс гроші; бачиш, що крадуть – повідом директорові, поліції. Не плати, не покривай і буде все добре!
– Тобто, доля лісу значною мірою залежить від простих людей?
– Так. Кожен з нас – лісівник, і зберегти ліс – наше спільне завдання. Ми повинні допомагати один одному. Простий приклад: секретарка передзвонила по усіх сільських радах і визначила приблизну кількість будинків з пічним опаленням. Це близько 10 тисяч будинків. На кожен потрібно, скажемо, 10 кубів дров. Статистика виявила, що люди виписали тільки 32 тисячі кубів паливних дров (приблизно). Тобто майже 70 тисяч взяли самостійно хто де міг. Так, за моїми підрахунками, район втратив тільки біля 4 мільйонів гривень податків. І це тільки один бік медалі. Виходить, люди нарікають на проблеми і, водночас, самі ж їх спричиняють. Я сам оце все не переверну, якщо не буде депутатського контролю, не працюватиме належно свідомість людей. Це спільні проблеми. Потрібно розуміти, що ліс – для прийдешніх поколінь, а не для мене. Я прийшов і пішов, а дерево лишиться. Я буду працювати, покажу напрям, але все інше – не в моїй юрисдикції. Яким воно буде – залежить від громади.
– Хто ще має «контролювати» ситуацію з лісом?
– Необхідно, аби лісом також цікавилися районна влада, голови ОТГ, сільських рад. Бо якщо прийде «дядя» і ліс перейде у приватну власність – буде біда. Лісівникам буде робота, бо будь-якому господарю треба робочі, але людям у ліс буде зась.
– Яка роль держави?
– Держава повинна звернути увагу на ліс, захищати його і сприяти розвитку галузі, зокрема й деревообробної промисловості, всередині країни. Я уже не кажу про фінансування, хоча б не дошкуляти податками. Ми платимо рентну плату за ліс, податки за землю, тощо. Це те ж саме, коли б люди платили і за землю, і за буряки, які на ній виростили. От тільки за землю ми платимо 77 тисяч гривень в місяць. У разі отримання прибутку, платимо податок на прибуток, дивіденди. Відтак, з гривні прибутку 73 копійки у нас забирає держава. Забирає, але не підтримує. Натомість ми маємо розвиватися, купувати лісозаготівельну техніку за кабальними цінами, впроваджувати інновації, тощо. Крім того, третина прибутків іде на охорону, захист і відтворювання лісу. Це затрати неповоротні, на майбутнє. А заробити дуже складно. Тому важливо, аби держава, перш ніж приймати будь-які рішення, промоніторила ситуацію.
“Так, у нас є затримка із виплатою заробітної плати”
– Хотілося б також почути відповіді на найгостріші питання, які турбують людей. Чи правда, що лісгосп не виплачує заробітної платні вчасно?
– Так, у нас є затримка із виплатою заробітної плати, тому що нікуди реалізувати деревину. Ніде заробити. У нас є 4 тисячі метрів кубічних нереалізованої деревини через те, що політики втрутилися у лісове господарство і заборонили експорт дерева, не створивши при цьому заводів для переробки цієї сировини в межах країни. Обіцяли, що до нас масово підуть інвестори, але цього не відбулося. Ми законсервовані. Монополісти диктують ціну і конкуренція відсутня, як результат – ми втратили в ціні. Ліс не має тривалого часу зберігання, він марнується, водночас в країні немає глибинної внутрішньої переробки деревини.
– У час зміни керівництва лісгоспу активно говорили також про звільнення працівників та відпустки за власний рахунок. Як Ви можете це прокоментувати?
– Через відсутність ринку збуту деревини у нас виник брак коштів на проведення розрахунків із працівниками. Відповідно, це було не звільнення, а певна оптимізація. Будьмо чесні: було по декілька осіб, які просто були. І все. Наразі ми не можемо собі такого дозволити, це неправильно. Через відсутність сировини і державного фінансування я не можу тримати людей задля годиться. Це не моє: люди мають отримувати і працювати. Справа в тому, що є науково обґрунтований ресурс (норма), який лісгосп має вирубати за десятиріччя. Так, до мене було перерубано 79 відсотків об’єму 2020 року, хоча це у жодному разі не є порушенням Закону. З огляду на те, що ресурс уже «перебрали», порушувати і робити самовільні рубки я не буду. Писати «лівих» паперів теж не буду. Будемо вести тільки планове господарювання, тому, щоб не тримати людей, ми трішки оптимізуємо робочі місця. Інакше не витримає економіка. Водночас, варто зауважити, що ті, які працювали на 0,5 ставки – відбули години і були вдома. Все чесно.
– Кажуть також, що працівникам лісу «накидали» зайву роботу. Це правда?
– Майстер лісу – це не та людина, яка має ходити по лісу начальником і отримувати за це гроші. Він повинен виростити лісові культури. Так, я зобов’язував їх пройтися і побачити, що вони вирощують. Так, вони мають за потреби взяти косу в руки і виручити сіянець, аби він мав ріст. Я не змушую їх копати землю, валити ліс, але свої обов’язки вони повинні виконувати. Вони господарі у своїх обходах і мають доглядати за своєю територією якісно. Не просто ходити, а працювати і заробляти. По-совісті.
“Видобування бурштину заради грошей — знущання над природою”
– На громадському обговоренні питання видобутку бурштину прозвучала інформація, що КП «Волиньприродресурс» підписало угоди про співпрацю з 7 лісництвами Волині. Наш лісгосп підписував таку угоду?
– Ми угоди ще не підписали. Я направив лист у Міністерство екології для роз’яснення, чи маю право на проведення геолого-розвідувальних робіт. Звичайно, я проти такої діяльності, бо вважаю це знущанням над природою. Тільки заради грошей не варто цього робити. Якби було справедливо, то, можливо, місцями і підтримав би, бо кожен господар використовує ресурс, яким володіє. Чому б сільській раді не мати користь з того ж болота, яке простоює? Доходи потрібні, але чесні доходи. Якби дійсно пройшло видобування, рекультивація і чергове заліснення, а не оці обіцяні «місячні пейзажі». А так віри немає. Я завжди за правду.
“Потрібно небагато: рубати справедливо, поновлювати насадження”
– Відомо, що лісгосп придбав і встановив нову лінію для переробки лісу. Наразі вона працює?
– Уся переробка деревини має базуватися на ресурсі. На сьогодні, у зв’язку із відсутністю ресурсу, лінія працює не на повну потужність. Зрештою, трішки простоює. Я не буду іти на порушення, аби рубати дерево під лінію. За наявності деревини вона буде працювати, але рубати спеціально для переробки я не дозволю.
– ДП «Камінь-Каширське лісове господарство» було одним із бюджетоутворюючих. Яка ситуація зараз і які його перспективи?
– За умови стабільної роботи, введення коректив у розрахунковій лісосічці він, без сумніву, буде основним бюджетоутворюючим. В принципі, не дивлячись на кризу, в межах того, що рубаємо, лісгосп і зараз є бюджетоутворюючим. Знову ж таки, потрібно небагато: рубати справедливо, поновлювати насадження і все буде нормально. І чесне ім’я лісівника повернеться. Мені дуже подобається спілкуватися з ветеранами праці: у них поняття «вкрасти» просто не було. Вони працювали, розвивали, примножували. Хочеться працювати за їхнім прикладом і викоренити найменші прояви негативу. Тому перспективи, вважай, обнадійливі.
“Мене призначили, аби змінити ситуацію”
– Що буде далі?
– Я прийшов сюди у непростий для лісгоспу час. Власне, мене й призначили, аби змінити ситуацію. Тому я з усіх сил буду намагатися зробити усе необхідне для цього, як свого часу зробив у Ратному. З Божою допомогою вийде і тут. Маю виправдати довіру керівництва і зберегти своє ім’я. Хочу виплатити борги, відновити гарне звання лісівника, якому довіряють, змінити усі стереотипи й іти з правдою. Усім не догодиш, але головне – мета. Основне, аби гарно росли культури, захистити ліс від шкідників і хвороб, і щоб росли посадки, – це три кити лісництва. Охорона, захист і відтворення лісу – основні лінії, яких я завжди дотримувався. Так буде й надалі. А всі інші проблеми – це тимчасове. Ну зрубаємо менше, ну менше поріже лінія, головне – аби ліс був. Можливо, показники постраждають, але це все бізнесове. Треба мати щось духовне, думати про майбутнє. У нас прекрасний ліс, чудові люди – потрібно лишень спрямувати все гарно у своє русло. І співпрацювати з населенням.
* * *
До слова, як тільки Микола Мельник обійняв посаду директора лісгоспу, у суспільстві поширилися чутки, що це принциповий, справедливий та відповідальний лісівник із серйозним підходом до справ. Неодноразово підкреслювали також його заслуги на посаді керівника Ратнівського лісгоспу. Схоже, не перебільшили: Із цієї розмови можна зробити висновок, що Микола Іванович налаштований серйозно: навчити працювати чесно, дотримуватися чіткого порядку і пам’ятати про майбутнє. Що ж, здається, невдовзі почуємо про позитивні зміни у справах «Камінь-Каширського лісгоспу».
Спілкувалася Іванна ШЕМЕТЮК.
