Десятого серпня Володимирові Сільчуку виповнилось би шістдесят років. Та, на жаль, не судилось ювіляру зустріти цей день разом із рідними та друзями. Цьогоріч 7 липня душа Володимира Пилиповича перейшла у інший світ.
Кожна людина заслуговує на добре слово. Якщо не від усіх, то принаймні від своїх друзів та прихильників. Про Володимира Сільчука мають що сказати і рідні, і друзі, і просто знайомі, й ті, з ким покійний не водив дружбу.
Сильна духом людина, таких завжди мало і на таких завжди припадають життєві випробування. На таких, як Сільчук, тримається світ. Їх можна зустріти у будь-якому куточку Землі та серед будь-якої категорії людей.
Життя Володимира Сільчука пройшло в поліському селі. Здавалось би, жив як всі, але в місто за легшим і комфортнішим життям не перебрався, на керівні посади не видирався. Коли закінчилась ера колгоспів, взявся створювати власне господарство. Фактично з нуля мусив самотужки робити все. Землю отримав не найкращу. Колишнє болото. Осушив, звів господарські споруди, збудував хату. Чи не найпершим в районі заклав плантацію малини. Тоді про цей бізнес знали одиниці. Розвів і тримав бджіл. Цей список можна продовжувати і продовжувати, питання не в цьому. Сільчуку все вдавалось, все в нього виходило якісно і досконало. Займався різьбленням по дереву, міг з природного матеріалу сконструювати щось оригінальне і неповторне. Першим в районі змайстрував реабілітаційні хатки, в яких стомлена людина легко відновлює свої сили завдяки енергії бджіл. Знався на техніці. Міг відремонтувати все, що здатне рухатись, а ще додати якусь технічну новацію.
Тому і горнулись до нього люди. Володимир Пилипович був успішним організатором, вмів будь-кого переконати, або принаймні відвернути від недоброї справи. Завдяки цьому він очолив щойно створену Камінь-Каширську районну асоціацію фермерів та приватних землевласників.
Але найбільший слід Володимира Сільчука – це його родина. Дружина, син, прийомні син і дочка. Мав мрію створити родинний притулок для дітей-сиріт, або для таких, від яких відцурались рідні батьки. Притулок мав бути в просторому будинку серед первинної природи, в місцині, яка вже своїм станом зцілює людську душу. Були плани налагодити систему психологічної допомоги ветеранам АТО. І все це б здійснилось, якби не хвороба.
Так, недовгим було життя Володимира Сільчука, але змістовним і яскравим. Своїм життям він довів давно відкриту істину – не місце красить людину, а навпаки. Його рідний край, його Полісся може довічно ним пишатись. В нього є чому навчатись.
За дорученням колег і друзів
Голова Асоціації фермерів та приватних землевласників Камінь-Каширського району Романович В.І.
