Минулої суботи в селі Хотешів освятили нововстановлений пам’ятник священику, хорунжому Армії УНР Олександру Білецькому, вбитому на другий день Великодня далекого 1943-го року під час богослужіння в місцевому храмі червоним катом Василем Науміком (на прізвисько “Чухрій”) за те, що вірив у Бога та любив рідну країну.
Минулої суботи в селі Хотешів освятили нововстановлений пам’ятник священику, хорунжому Армії УНР Олександру Білецькому, вбитому на другий день Великодня далекого 1943-го року під час богослужіння в місцевому храмі червоним катом Василем Науміком (на прізвисько “Чухрій”) за те, що вірив у Бога та любив рідну країну.
Поважне духовенство, інтелігенція, серед котрих науковці, вчителі, поети, представники влади району, поодинокі місцеві жителі, журналісти прийшли вихідного дня на кладовище села Хотешів, аби віддати шану не просто загиблому від кулі комуніста-партизана священику, а щоб гідно пом’янути відданого сина України, котрий поклав свої тіло та душу за наше щасливе майбутнє життя. На превеликий жаль, чомусь в гурті не було настоятеля тутешнього храму, керманича громади — прийшли лише четверо чи п’ятеро свідомих селян із майже двох тисяч мешканців. Можливо, не знали, не чули, мали поважну причину пропустити подію… Хочеться вірити, що так. Дякуємо тим, кому не забракло ні часу, ні патріотичного почуття вклонитися могилі спочилого отця Олександра. Напевне за стільки десятиліть він отримав панахиду, на котру по-праву заслуговував: з українськими хоругвами, рідною мовою, під залпи стрілецької зброї.
Звершив священнодійство та згодом освятив хрест під молитовний хор всечесних отців митрополит Луцький і Волинський УПЦ КП Михаїл. Виступаючи потому перед громадою, владика наголосив на важливості цієї події, адже вона сприяє підняттю патріотичного духу, зміцненню віри, усвідомленню власної приналежності до України.
– Здається, історія повинна залишитися історією, але на небесах не думають так, як думають на землі. Тому Господь поклав на серце ревнителям незалежної держави, православної віри, правди знайти цю могилу і відродити її. І тепер ми знаємо, де похований священнослужитель, бачимо пам’ятник, вшановуємо його… Сьогодні ми, вдячні нащадки, протоптуємо доріжку до могили святої людини, котра померла за віру, за неньку-Україну. Померла так, як заповідали ще наші прапрадіди козаки. Відроджуємо стовпи нашої духовності. Як перші християни на могилах святих, збираючись, укріпляємося у вірі, в любові до своєї землі, яку називаємо Батьківщина, – наголосив у своїй проповіді митрополит Луцький і Волинський. За словами владики, подвиг Олександра Білецького дійсно великий. Адже він не зрікся, не втік, як інші, загинув, виконуючи покладену на нього місію.
Далі до слова був запрошений декан Камінь-Каширського району, настоятель міського храму Святого Миколая протоієрей Володимир Мицько. Священик з сумом зауважив, що більшість тих, хто виявив бажання вшанувати пам’ять отця Олександра, – нетутешні, прибули з інших населених пунктів, районів. Він подякував усім організаторам, які наполегливо працювали, аби дана подія відбулася.
– Впевнений, пройде небагато часу і ми зможемо прийти сюди всією громадою села для того, щоб вшанувати пам’ять отця Олександра, помолитися, не тільки стояти тут, а зайти до храму, відслужити святу літургію за душу спочилого, котрий поклав своє життя за утвердження незалежності нашої держави… Хай Господь береже нас всіх. Слава Богу і слава Україні.
Найпаче заслуга у цьому активістів благодійної ініціативи “Героїка”, які знайшли дійсно унікальні, невідомі сторінки життєпису Олександра Білецького, пролили світло на малодосліджений період служби чоловіка в лавах Армії УНР і доклали рук до справи виготовлення та встановлення пам’ятного знаку. Варто відзначити заслуги і місцевих краєзнавців Наталії Пась, Івана Сидорука (котрі зібрали чималий фактичний матеріал про Білецького), керівника апарату районної ради Валерія Хитрика і багатьох інших небайдужих патріотів, завдяки яким все і відбулося.
Голова фонду благодійної організації “Героїка” Павло Подобєд щиро вражений постаттю Білецького, назвавши його унікальною людиною.
– Сімнадцятирічним він добровольцем зголосився в армію Української народної республіки, служив у легендарному четвертому кінному полку 4-ї Київської дивізії. Дивізії, якою командував Юрко Тютюнник, уродженець Черкащини… Воював на території Поділля, сучасної Вінницької, Хмельницької областей, на Галичині, на Тернопільщині проти червоних окупантів і повністю пройшов надзвичайно складну кампанію двадцятого року… До кінця розділив долю свого війська. Разом з армією УНР перейшов на західний берег річки Збруч, був інтернований у табір військовополонених. Тут побачив колишнього старшину армії УНР, легендарного пілота Петра Білона, котрий обрав для себе долю стати священиком. Адже в таборах військовополонених перебували 15 тисяч козаків і старшин армії УНР, і не було жодного священика. І, власне, натхненний прикладом Петра Білона, Білецький вирішив їхати в Кременець, де закінчив духовну семінарію… Те, що цей пам’ятник вирізняється серед інших на кладовищі, повірте, не спроста. Це хрест Симона Петлюри, військова нагорода, котру отримували хлопці, які не зрадили Батьківщину.
Якщо ми будемо виховувати нашу молодь на прикладах отця Олександра, то не потрібно пояснювати дітям, чому не можна брати хабарів, красти з бюджету. Такі люди, як Олександр Білецький, власним прикладом показали, що можна побудувати достойну Україну. І вони все зробили, аби вона відбулась. Тож давайте докладемо всіх зусиль, аби Україна, про яку мріяв Білецький, відбулася, — закликав пан Павло та побажав, аби цей пам’ятник став для хотешівських людей дороговказом.
На згадку представники фонду подарували духовенству, жителям села книги.
Голова правління благодійного фонду Івана Омелянюка “Волинь-Україна” Галина Голубович, яка, фактично, підсумувала основну частину, вважає, що сьогодні потрібно захищати свою землю так, як робив це отець Олександр. Адже як і в період життя Білецького, так і тепер перед українцями стоять ті ж самі виклики, той самий ворог хоче знищити нашу державу.
– Дуже сумно, коли сьогодні ми підійшли до храму, щоб побачити те місце, де відбувся цей ганебний злочин, а його настоятель організував народ, бо ніби ми приїхали, щоб захопити церкву… Ви розумієте, наскільки ми на нашій землі вважаємося ворогами. Але стіймо, творімо, робімо нашу країну такою, за яку боровся отець Олександр Білецький. І дуже хочеться, щоб стежина до його могили ніколи не заростала. Бо цей хрест віднині стане символом жертовної боротьби за матір-Україну.
На цьому панахида завершилася. Потому в приміщенні школи відбувся вечір пам’яті Олександра Білецького, де гості переглянули підготовлену директором районного народного краєзнавчого музею Наталією Пась презентацію про священика, дізналися з її вуст про нелегку життєву долю отця Олександра, заслухали патріотичних пісень, а також мали нагоду сказати кілька теплих слів про цього достойника.
– Ми повинні нашим дітям, онукам розповідати про подвиг отця Олександра, як він боровся за Україну, за святу православну віру. Схиляю голову перед такими людьми, – звернувся до присутніх голова районної адміністрації Валерій Дунайчук.
Насамкінець владика Михаїл вручив церковні нагороди активним учасникам справи відродження пам’яті про Білецького для нащадків. Медалі “За жертовність” Волинської єпархії УПЦ КП отримали голова фонду “Героїка” Павло Подобєд і директор ЗОШ села Хотешів Надія Полюхович. Завершили захід спільним виконанням національного гімну. Співали усі: гучно, натхненно, до “мурашок по тілу”. Як відзначив по його завершенні керівник найвищої виконавчої гілки влади району, такого хотешівська земля не бачила, певне, останніх 70 років.
Олександр ПРИЙМАК,
село Хотешів.
Фото автора.
Після сказаного
Як згодом стало відомо автору цієї публікації, частина сільської громади разом із головою Володимиром Маковецьким і місцевим духовенством таки були на освяченні пам’ятника отцеві Олександрові Білецькому. Його провели попереднього дня священнослужителі Михнівського благочиння УПЦ. Очолив панахиду благочинний, настоятель храму села Добре протоієрей Володимир Новосад. Присутні помолилися за упокій душі спочилого. Поки видається, що конфесійні розбіжності не дозволили об’єднатися навколо спільної, доброчесної мети – пом’янути героя своєї Батьківщини.
