25 травня Олександрові Біруку з Каменя-Каширського виповнилося б 44 роки. Та вже кілька місяців, як він ангелом дивиться на нас із небес. Хоч і досі здається, що Саша тут, поруч на землі. Але, на жаль, сьогодні він споглядає лише з фотобанера на Алеї Слави, поруч із десятками Героїв, яким, як і Олександру, не забракло духу виступити проти чорної орди російських загарбників, отих проклятих чортів у людській подобі, котрі прийшли до нас із війною, чинити грабунки, насилля, відбирати території, вбивати.
Такі як Олександр — наші ангели-оборонці. Вони за життя показали еталон громадянської, військової доблесті: пролитою кров’ю, відданим, жертовним служінням державі здобули честь отримувати від Батьківщини найбільшу вдячність за свій величний подвиг. І Олександр Бірук довів своєю хоробрістю на полі бою, що має право на пошану, заслужив бути нагородженим, шкода, що посмертно, найвищою державною відзнакою – орденом “Золота зірка”.
У фронтовій біографії Олександра стільки героїчних сторінок, що вистачить написати книгу, однак не про все поки можна розповісти. Він першим рвався у бій, виконував надскладні бойові завдання на нульових лініях фронту, а часто й під самим носом у противника. Якимось лише Богу відомим дивом Саша пробирався на такі позиції, куди інші не наважувалися іти, стійко утримував їх, не нарікаючи на долю, нехтуючи контузіями, яких при тому зазнавав не раз. Своїм прикладом, хоробрістю Олександр Бірук підтримував військовий дух побратимів, здобув серед них довіру, авторитет. Оцінивши його професійні та бойові якості, на початку січня 2024 року командування 102-ї окремої бригади територіальної оборони імені полковника Дмитра Вітовського віддало під “крило” Олександру відділення відважних хлопців-стрільців. Разом вони наводили жах на московитів, спільно ділили важкий солдатський хліб, стоячи на самому краї передової. Пліч-о-пліч із надійними товаришами Саші випало зустріти свої останні хвилини. 19 лютого невелика група українських бійців, якою він керував, зійшлась на території села Малинівка Пологівського району Запорізької області в нерівному бою з ворогом. Проти великої зграї росіян, які до того ж переважали їх озброєнням, виступили разом з Олександром четверо героїв. Противник атакував наших танком, ударними літальними апаратами, засипав мінами, та вони трималися безстрашно. Три години завзято билися, відповідаючи вогнем своєї зброї на кожен штурм. Російські загарбники зазнавали втрат, однак і українським захисникам доводилося все важче. Наші воїни вже не надіялися вийти звідтіля живими. Однак продовжували раз за разом “відгризатися” автоматними чергами. Саша відчайдушно поливав свинцем русню, даючи змогу побратимам зайняти вигідніші позиції. Якоїсь миті його скосила підступна ворожа куля. Так він і знайшов смерть. Чи можна назвати її героїчною? Безперечно! В тому немає сумніву!
Тож, шановні жителі району, закликаємо вас висловити солідарність рідним Олександра Бірука та підтримати петицію за №22/226898-еп, https://petition.president.gov.ua/petition/226898 з якою вони звертаються до Президента з проханням нагородити Олександра Петровича (посмертно) орденом “Золота зірка” і надати звання “Героя України”. Не будьте байдужими, пожертвуйте всього лише 1-2 хвилини свого часу в пам’ять про нашого ЗАХИСНИКА.
Олександр ПРИЙМАК.
