Незалежна громадсько-політична газета

На лінію фронту їхати небезпечно, але треба

Цю складну і ризиковану місію виконують українські волонтери

«Виграти війну — це одне, потім потрібно буде прищеплювати всім, особливо жителям Донбасу, любов до всього українського». Так, вважає Степан Лисик з Нових Червищ, який від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну активно волонтерить. Він доставляє допомогу потребуючим у гарячі точки і з-під обстрілів вивозить мирне населення.

2

У ці світлі Великодні дні чоловік вдома. Завіз на передову пасхальні гостинці і повернувся з думкою, що все, що передав як військовим, так і цивільному населенню, підтримає їх, що всі будуть і ситі, і захищені.

— Із двома своїми товаришами із Каменя-Каширського ми зробили уже кілька поїздок на фронт. Возили гуманітарні вантажі у Дніпро. Мали спецзамовлення з Тернополя: доставили туди вантаж з Німеччини. Крім того жителі нашого куточка – сіл Тоболи, Нові Червища, Рудка-Червинська, Старі Червища – збирали передачі для своїх хлопців, які стали на захист України, і ми їх возили на передову, — розповідає пан Степан.

Тиждень вивозили людей з-під бомбардування

Волонтер побував на Донеччині, Луганщині, Миколаївщині. Доставляв продукти, медичні засоби, бушлати, взуття, каремати, тепловізори; навіть не днями, а тижнями разом зі своїми колегами рятував, вивозячи з-під обстрілів, мирних жителів.

— Волонтерську діяльність я здійснюю від Волинської церкви християн віри євангельської України. Свої поїздки погоджуємо із військкоматом, постійно контактуємо із військовими. А на передовій без цього не обійтися. Їдемо ми у небезпечні регіони лише з дозволу. Усвідомлюємо всі ризики, проте розуміємо, що можемо врятувати життя, і відважуємося. Наприклад, коли минали останній наш блокпост біля Лисичанська і прямували десь за 30 кілометрів до Новотошківки, розуміли, що все може бути. Але не могли не поїхати, бо знали, що в цьому населеному пункті ворог розбомбив кілька будинків і люди потребували порятунку. Їх там було уже небагато, десь 20 відсотків. Ми протягом тижня день в день під активними обстрілами вивозили по 30 осіб, роблячи по два рейси. А разом з нами й інші волонтери. Від своїх колег дізнаюся, що сьогодні цей населений пункт майже знищений, — розповідає пан Степан.

З Краматорська нашому землякові вдалося вивезти дві сім’ї до Дніпра і забрати двох людей до Каменя-Каширського. Каже, тоді дивом пощастило виїхати — селище якраз піддалося ракетному обстрілові.
Крайня поїздка Степана Лисика була на Миколаївщину.

— Допомогу від наших земляків возили у Баштанку, Березнегувате, Михайло Ларине. В основному це була підтримка для військових, але якщо цивільні також мали в ній потребу, то, звичайно, не відмовляли.

Миколаївщина і Донбас зовсім різні

1

— Населення Миколаївщини доброзичливе і так само дуже підтримує наших захисників. Військові їм довіряють. І добре, що між ними є взаєморозуміння та співпраця. Трохи інакше на Донбасі. І зрозуміло чому — бо мешканцям цього регіону тривалий час “промивала мізки” російська пропаганда. У 2003 році я там був на місії «Голос надії». Тоді за релігійним спрямуванням працював у Свердловську. Довелося побувати у багатьох населених пунктах Луганщини. Після вторгнення росії на Донбас у 2014 році багато з моїх друзів залишилося на окупованій території, бо не хотіли залишати організовані там свої церкви, дехто не зміг виїхати, а дехто потрапив у полон, — пригадує Степан і зауважує, що тепер не хоче вірити, що деякі луганчани і донеччани готові закривати очі на звірства росіян, які вони вчиняють проти українців.

Але переконаний, що «виграти війну — це одне, потім потрібно буде прищеплювати всім, особливо жителям Донбасу, любов до всього українського». Тому невтомно маємо продовжувати на всіх фронтах дбати про захист Батьківщини. І з цим завданням відповідально справляються на Волині.

Їхати завжди є з чим

Наші люди у відповідальний момент згуртувалися. Суспільні і моральні принципи їм не дозволили бути осторонь у цей складний для країни час. Тож хтось пішов до війська, хтось почав організовувати для них підтримку на місцях, а хтось став проміжною ланкою, яка об’єднує всіх у протистоянні ворогові та захисті Батьківщини. Як от ті, хто доставляє допомогу у гарячі точки.

— Близько 70 чоловік із наших сіл Тоболи, Нові Червища, Рудка Червинська, Старі Червища пішли боронити державу, ставши до лав ЗСУ. Всі інші активно дбають про допомогу для військових, переселенців, жителів постраждалих регіонів. Так протягом цих двох місяців місцеві жителі готували страви, робили м’ясні консерви, пекли хліб та здобу, а ми це все доставляли на передову. Крім того, вивчали інші потреби військових і намагалися придбати та доставити їм ті речі, які вони замовляли. Мешканці наших сіл збирали гроші на поїздки. Знаходилося багато меценатів, за кошти яких ми купуємо взуття (слава Богу, є люди, які продають його нам за пів ціни), тепловізори. От зараз замовляємо турнікети в Німеччині, Нідерландах, Ізраїлі (щоб якісні були). Привозимо на передову, спілкуємось і віддаємо кому потрібно бушлати чи взуття, комусь каремати чи спальники, — розповідає Степан Лисик. При цьому наголошує: якщо люди хочуть працювати безкорисливо, то завжди знаходиться все необхідне. Тому щоразу, коли збирається в поїздку, їхати є з чим, відтак завжди привозить з фронту щиру вдячність землякам.

Тетяна ПРИХОДЬКО.

 

ПУБЛІКАЦІЇ

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *