Хай би як у ці дні позамітало все довкола снігом, а Віталій Савчук із Маневич проїхав би без перешкод.
Бо для його техніки замети — не проблема. Кілька років тому він власноруч змайстрував
з доступних запчастин та підручного матеріалу всепрохідного караката та мініснігохода.
З юних літ Віталієві подобається щось, переробляти, удосконалювати. Першим його захопленням став мотоцикл «Дніпро». Його він майже повністю переробив під байкерського, щоб можна було їхати на далекі відстані. Подовжив, посилив, дообладнав і вийшов агрегат.
— З 32-літровим баком, двома кофрами по боках — ним можна було їхати дійсно у далеку дорогу. З собою завжди брав палатку, їжу, одяг, запчастини, інструменти. Спочатку зколегувався із рівненськими хлопцями і з ними подорожував. Їздили ми на байкерські зльоти навіть в Одесу, Мінськ. Цікаво та весело було. На тих фестивалях концерти відбувалися, конкурси різноманітні, у містах, через які проїжджали, були учасниками мотопарадів. Але найчастіше усі ми збиралися, щоб поговорити, щоб поділитися досвідом та знаннями щодо техніки, її можливостей, — з ностальгією пригадує пан Віталій.
Тоді він доріг не знав, навігаторів не було, та й мобільних телефонів теж. Тож без допомоги товаришів із Рівненщини на початках не міг обійтися. З ними він поїхав на свій перший зліт у Мінськ. На жаль, так і не доїхав, бо стався трабл з його «вірним конем». Але були наступні тусовки.
Здається, нещодавно то відбувалося у його житті, але відтоді вже майже два десятиліття минуло. Бо ж як одружився, так нові клопоти та інтереси з’явилися. Ні, він зовсім не перестав бути романтиком у житті. Навпаки. Навіть, так би мовити, розширив свій кругозір. Віталій і тепер має чимало захоплень. І головне – він не перестає мріяти.
— Я закінчив факультет лісового господарства Київського національного аграрного університету, проте за спеціальністю працював зовсім трохи. Натомість присвятив себе столярній справі, — розповідає наш співрозмовник.
Віталій став справжнім майстром на всі руки. Бо ж мало того, що навчився з деревом поводитися, столи, двері виготовляти, альтанки майструвати. Так він ще й верстати сам для цього створив.
— Тепер я маю багато для цієї справи інструментів, пристроїв. За роки надбав заводських, та є кілька верстатів, які виготовив самостійно. На свій смак та для своїх потреб, — каже умілець.
Його інженерним здібностям дійсно можна позаздрити. Свідченням того, що вони привертають увагу, є кількість переглядів відео на його Youtube-каналі, де Віталій демонструє саморобну пилораму.
А ще користуються попитом і човни, які виготовляє Віталій Савчук. Сам він ще й неабиякий рибалка.
— Рибалю я переважно на Люб’язі. Лювлю щуку. Маю кілька човнів з двигунами. Серед них є й саморобні дерев’яні, — розповідає.
Але якщо без далекого виїзду для спілкування з природою, то користується для цього саморобним транспортом.
Кілька років тому Віталій змайстрував надпрохідного триколісного караката. Це такий собі всюдихід на великих колесах.
— Нічого неймовірного, але мріяв я про нього відтоді, як тільки почув, що такі є. Потім, коли Інтернет став доступним і в широкому використанні, натрапив на відео, де ним долали трясовину. Ще більше загорівся бажанням змайструвати і собі такого. У мережі знайшов креслення, інструкції і почав потрохи підходити до справи. Зробив частину рами на основі від мотоцикла, але в усі сторони видовжив. Кермо також від мотоцикла, але розширене та посилене. Колеса взяв із КРАЗа. Біля двигуна встановив вентилятор, — ділиться тонкощами конструкції чоловік.
Найскладніше майстрові було підготувати для караката саме колеса. Адже, за словами Віталія, маса нової шини становить 120 кілограмів, з’їждженої (лисої) – 100, а для всюдихода йому потрібно було полегшити її до 30-40 кілограмів. Задля цього він шар за шаром, поступово, не поспішаючи, лупив шину. Лебідкою відтягував, канцелярським ножем, змочуючи його у автомобільне масло, підрізав і знімав кілограми.
— Щоб потоншити гуму на трьох колесах, я витратив півтора місяці. Вечорами доводив конструкцію до готовності. І задоволення, від того, що все вийшло в результаті кількамісячної роботи, було неабияке, — каже умілець.
Потім цей транспорт він випробовував на пісках, канавах, болотах, снігах. І тепер уже знає, що удосконалив би. Але техніка працює безвідмовно, тому поки з цим не поспішає. Використовує її не лише для поїздок по бездоріжжю на рибалку чи полювання, а й у господарстві.
— Спочатку придумував для нього і плужка, і ще всяке, але потім вирішив, що це занадто. Не захотів перетворювати його на сільгосптехніку. Але причіп таки зробив. Тепер, якщо треба, то деревину, дошки підвожу, перевожу, — тішиться корисністю транспорту.
А споживає цей снігоболотохід, залежно від прохідності шляху, який долає, всередньому 20 літрів бензину на 100 кілометрів.
Після вдалого створення потужного всюдихода запалився бажанням виготовити ще й міні снігохода.
— Я колись лише мріяв про те, щоб щось до мотоцикла доробити, щоб можна було ним по снігові їздити. А потім в Інтернеті натрапив на ідею і знову вхопився за неї, — розповідає Віталій.
Цього разу він не користувався готовими деталями, а все робив власноруч. Лише двигун узяв із бензогенратора, що вийшов з ладу.
— З купленого металу, пластику виготовив все: каркас, лижі, гусениці… Конструкцію зробив такою, щоб з легкістю розбиралася і збиралася, — ділиться майстер.
Тому цього снігохода він інколи бере в автомобіль і возить з собою, коли їде десь далеко. А так на ньому залюбки катається малеча. Щоправда техніка не розрахована на великі навантаження. Тому пан Віталій зачіпляє до неї сани (до речі, також саморобні), садить на них дітвору і розважає, катаючи по снігу. Цього року його випало вдосталь.
— Однієї літри бензину вистачає, щоб кататися протягом 40 хвилин. Бак же мого снігохода розрахований на 2 літри, — доповнює розповідь Віталій Савчук.
Любить і сам він покататися в лісі. Така вже в нього романтична натура. Каже, що не перестає мріяти. І цілком ймовірно, що за кілька років придбає собі байк і знову подорожуватиме наввипередки з вітром.
Тетяна ПРИХОДЬКО.
Передрук або використання у будь-якій формі матеріалу без письмової згоди редакції заборонено!
