Незалежна громадсько-політична газета

Весілля у заметіль

Як Фєня через кучугури і непроїзні шляхи три дні була нареченою

20210204_142020Снігу цього тижня насипало з усією українською щедрістю. Давно вже на Камінь-Каширщині не було таких заметів. Для дітей – це радість, для дорослих – клопіт, а для Феодосії Гаврилюк із Сошичне – водночас кумедний і цінний спогад. Все ж  така погода асоціюється в неї з днем весілля: навіяло тоді так, що з Нових Червищ до Сошичне два дні добиралися!

Зі своїм Іваном 18-річна Феодосія познайомилася у новорічну ніч – в одній компанії зустрічали 1971 рік. Як зустріли – так і провели разом усі наступні, бо ж потоваришували, припали одне одному до душі, а вже восени молодик зробив пропозицію руки і серця. Весілля запланували «після води». Як годиться – гуляти мали два дні. Однак 29 січня 1972 року виявилося напрочуд сніжним. Аби не опинитися у ще більших заметах, вирішили не залишатися на ніч у Нових Червищах і вирушили до нареченого раніше.
Новоспечений свекор працював у міжколгоспбуді, тож викликав трактора, щоб прочищав поперед наречених сніг. Так і їхали. Молодята в кабіні сиділи, гості – на верху, в критій будці. Трактор прогорне трохи снігу – протягне машину за собою. Феодосія Трохимівна пригадує, що тоді ще не було звичної нам дороги через Седлище. Їхали через ліс. І замерзли, і хліб весь поїли. Ноги під рушник ховали. Так помаленьку дісталися до Пнівне, а далі – нікуди. Лишилися перечекати ніч в клубі, а хто мав знайомих – розійшлися по хатах. Що другого дня мали святкувати у Сошичне, то тільки «дотягнулися» до залізничної станції в Камені-Каширському. На диво, там зібралося відразу три весілля…
У село в’їхали о 6 ранку третього дня. Від станції до хати долали перемети пішки. Батько зі швагром ішли першими, протоптували дорогу (добре, що валянки із собою взяли). А там і гості повернулися. Словом, весілля вдалося на славу і запам’яталося усім. Ще й до цього часу товаришки в селі згадують, як Фєня заміж їхала. По-доброму, зі сміхом. Шкода тільки, що фотографій з тих днів немає. Так і осіли в Сошичне.
– Іван працював на системах, осушував болота. Я спочатку теж була меліораторкою, потім – буфетницею в шкільній їдальні, в кафе, ще санітаркою в Ковелі. Навіть у Тамбов на буряки їздила. А крім того ще й на ділянці працювала. Не раз, було, і дітей доводилося з собою в поле брати. Найбільше піклувалися, аби дати їм освіту, щоб роботу мали. Слава Богу, усе пройшло благополучно. Непомітно пролетіли 44 роки подружнього життя, – коротко розповідає про життєвий досвід Феодосія Трохимівна і тільки сумно додає, що в парі було б значно краще старість зустрічати. Спочатку жінка важко переживала втрату чоловіка, але її зболене серце відігріла любов дітей. У неї ж – троє доньок і 8 онуків. Тепер вона тішиться їхніми досягненнями і господарює вдома, а взимку влаштовують з подругами вечорниці і тчуть коврики. Однак про це – вже іншим разом.

Іванна ВЕЛИЧКО, село Сошичне.

Please enter banners and links.

ПУБЛІКАЦІЇ, ЦІКАВО

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *